Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Spis Treści (PL)

S P I S T R E Ś C I

s. 3-5: bp Leon DUBRAWSKI, List pasterski na Poniedziałek Wielkanocny w oktawie Zmartwychwstania Pańskiego

s. 5-6: Michał KOWALUK, Sakra biskupia pierwszego egzarchy wołyńskiego UKGK

s. 7-8: ks. Witold Józef KOWALÓW, Apostoł Wołynia i Kazachstanu

s. 9-10: o. Martynian DARZYCKI OFM, Autobiografia

s. 11: ks. Mieczysław MALIŃSKI, Wychowanie

s. 12: Książę Wasyl Konstanty Ostrogski w historii Ukrainy i Europy

s. 13-14: ks. Jan NOWAK, Modlitwa

s. 15-16: W. FILUK: Etapy współpracy międzynarodowej

s. 16-18: Wołodymyr ROŻKO, Tajemnica Gór Kuraskich

s. 18-20: Seminarium dla duszpasterzy więzień różnych wyznań

s. 20: Adrian Wacław BRZÓZKA, Sybir

s. 21-29: Bronisław BILEWICZ, Wołyń – tu jest mój los

s. 30: Koncert pamięci ks. kan. Augustyna Mednisa

s. 31-36: Mieczysław MALINOWSKI, Ksiądz infułat Teofil Skalski (1877-1958), proboszcz kijowski, łucki i mszański

s. 37-38: Łarysa KWASIUK, “Ukraina – Watykan”

s. 38-40: Ukraina i Watykan w rozwoju szkolnictwa wyższego

s. 40: Nowy biskup prawosławny w Polsce

s. 41-43: ks. Witold Józef KOWALÓW, Borysa Bulbińskiego chodzenie w miejscu

s. 44-45: Weronika PAWŁOWICZ, Księża metropolii lwowskiej – ofiary II wojny światowej

s. 45-46: Kronika Parafii Ostrogskiej

s. 46-47: Alicja TRZEŚNIOWSKA, “Wołyniak. Legenda prawdziwa

s. 48-47: Krzysztof RAFAŁ PROKOP, Jan Łosowicz 1463-1468

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 2.]

 

Spis Treści (UA)

abv abv abv

Apostoł Wołynia i Kazachstanu (PL)

Kard. S. Dziwisz podpisuje akta procesu. Fot. Maria Pukowska

APOSTOŁ

WOŁYNIA I KAZACHSTANU

Zakończył się etap diecezjalny procesu beatyfikacyjnego Ks. Bukowińskiego

W sobotę, 8 marca 2008 roku, w kaplicy Pałacu Arcybiskupów Krakowskich zakończył się diecezjalny etap procesu beatyfikacyjnego Sługi Bożego Ks. Władysława Bukowińskiego, duszpasterza który pracował w archidiecezji krakowskiej w Polsce, w Łucku na Wołyniu i w Kazachstanie, który wiele lat za oddaną posługę odcierpiał w sowieckich łagrach. Po odzyskaniu wolności pozostał dobrowolnie w Kazachstanie, by otoczyć duszpasterską troską Polaków i Niemców deportowanych na azjatyckie stepy. “Zostaliśmy wyświęceni nie po to, aby się oszczędzać...” – te słowa ks. Bukowińskiego przypomniał ks. dr Jan Nowak, postulator sprawy beatyfikacyjnej i nazwał Sługę Bożego Kapłanem, który przeżył życie w dłoniach Opatrzności Bożej”. Ponad 2 tys. stron dokumentów zgromadzonych podczas prac procesowych zostanie przekazanych do Kongregacji Spraw Kanonizacyjnych w Watykanie.

Na prośbę ordynariusza karagandyjskiego Ks. Abpa Jana Pawła Lengi i episkopatu kazachstańskiego proces beatyfikacyjny ks. Władysława Bukowińskiego formalnie rozpoczął się w Krakowie 19 czerwca 2006 roku. Wcześniej, 11 lutego 2005 roku, została powołana dla potrzeb procesu Komisja Historyczna, do której miał zaszczyt należeć piszący te słowa. Ale proces niejako zainaugurował jeszcze wcześniej sam Ojciec Święty Jan Paweł II – w czasie swej pielgrzymki w Astanie, stolicy Kazachstanu we wrześniu 2001 roku. Wówczas z wielkim szacunkiem, uznaniem i podziwem wyrażał się nt. ks. Władysława Bukowińskiego i jego pracy duszpasterskiej.

Gdy w 2004 roku odbywała się konferencja naukowa w Karagandzie, do uczestnika tej konferencji i papieskiego legata ks. kard. Franciszka Macharskiego, napisał Jan Paweł II niezwykle wymowne słowa o tym wielkim kapłanie, które wielokrotnie w ostatnich latach były przytaczane: “Cieszę się, że postać tego bohaterskiego kapłana nie idzie w zapomnienie. Przeciwnie, pozostaje on w pamięci wielu jako heroiczny świadek Chrystusa i pasterz tych, którzy doświadczali prześladowań z powodu wiary i pochodzenia. Nigdy ich nie opuścił. Dobrowolnie poszedł na zesłanie, aby dzielić ich los. Bogu dziękuję, że mogłem go osobiście poznać, budować się jego świadectwem i wspierać w każdy możliwy w tamtych czasach sposób. Nigdy oprócz modlitwy nie prosił o nic dla siebie...”.

Trybunał sprawy beatyfikacyjnej wykonując swoje zadanie przesłuchał ponad stu świadków z pięciu krajów: Kazachstanu, Ukrainy, Austrii, Niemiec i Polski. Zebrany materiał dowodowy obejmuje ponad 800 stron, a dokumenty i pisma ponad 1200. W sumie 2 tys. stron akt procesowych zostanie przekazanych do Kongregacji Spraw Kanonizacyjnych w Watykanie.

Regularnie w kilku świątyniach – m.in. w Bazylice Miłosierdzia Bożego, kościele pw. św. Floriana i kościele pw. Świętych Piotra i Pawła w Krakowie oraz w kościele pw. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny w Ostrogu na Wołyniu – odprawiane są Mszę św. o beatyfikację Sługi Bożego.

Rozwija się kult ks. Władysława Bukowińskiego. Należy podkreślić, że w czasie trwania procesu powstało Stowarzyszenie im. Sługi Bożego ks. Władysława Bukowińskiego “Ocalenie”, które zrzesza blisko 100 członków z kilku krajów. Oni także wzięli udział w uroczystości. Na Ukrainie stowarzyszenie to ma swych członków w Łucku i Ostrogu.

Na uroczystość do Krakowa przyjechało m.in. dwóch biskupów z Kazachstanu – ks. abp Jan Paweł Lenga z Karagandy i ks. abp metropolita Tomasz Peta, przewodniczący Konferencji Episkopatu Kazachstanu. Po podpisaniu akt procesu przez ks. kard. Stanisława Dziwisza, ordynariusz karagandyjski ks. abp Jan Paweł Lenga w swym wystąpieniu podziękował w imieniu Kościoła w Kazachstanie tym wszystkim, którzy przyczynili się do przeprowadzenia procesu beatyfikacyjnego na etapie diecezjalnym, a zwłaszcza obu metropolitom krakowskim, seniorowi ks. kard. Franciszkowi Macharskiemu, obecnemu ks. kard. Stanisławowi Dziwiszowi, postulatorowi ks. Janowi Nowakowi i ks. Witoldowi Józefowi Kowalowowi.

Z kolei ks. kard. Stanisław Dziwisz stwierdził, że Kościół potwierdza znaki z nieba. Podziękował za Stowarzyszenie “Ocalenie”. Metropolita krakowski nazwał ks. Bukowińskiego “Apostołem Wołynia i Kazachstanu” i stwierdził, że jestznakiem wielkiej nadziei”.

Krakowska uroczystość oddała hołd Słudze Bożemu ks. Władysławowi Bukowińskiemu. Owocem jego heroicznej i wielu innych kapłanów – w tym m.in. bł. Aleksego Zaryckiego, ks. Bronisława Drzepeckiego, ks. Józefa Kuczyńskiego i Sługi Bożego o. Serafina Kaszuby OFMCap. – jest młody Kościół na ziemi kazachskiej. Zaś katolicy Wołynia i Kazachstanu spodziewają się mieć w osobie Sługi Bożego ks. Władysława Bukowińskiego swego orędownika w niebie.

ks. Witold Józef Kowalów

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 7-8.]

Apostoł Wołynia i Kazachstanu (UA)

Kard. S. Dziwisz podpisuje akta procesu. Fot. Maria Pukowska

АПОСТОЛ ВОЛИНІ

ТА КАЗАХСТАНУ

Закінчився дієцезіальний етап беатифікаційного процесу О. Буковинського

У суботу, 8 березня 2008 року, у каплиці Палацу Краківських Єпископів закінчився дієцезіальний етап беатифікаційного процесу Слуги божого О. Владислава Буковинського, душпастиря, котрий працював у Краківській архідієцезії у Польщі, Луцьку на Волині та в Казахстані, котрий багато років страждав у совєтських таборах за віддану послугу священика. Після виходу на свободу, добровільно залишився в Казахстані, щоб оточити душпастирською опікою поляків і німців, депортованих у азіатські степи. “Ми отримали ієрейські свячення не для того, щоб заощаджувати себе....”, – ці слова о. Буковинського нагадав о. д-р Ян Новак, постулятор беатифікаційної справи і назвав Слугу Божого “Священиком, котрий прожив життя в долонях Божого Провидіння”. Понад 2 тисячі сторінок документів, згромаджених під час ведення процесу, будуть віддані Конгрегації Канонізаційних Справ у Ватикані.

На прохання карагандинського ординарія О. Архієпископа Павла Ленги та Казахстанського єпископату, беатифікаційний процес о. Владислава Буковинського формально розпочався в Кракові 19 червня 2006 року. Раніше, 11 лютого 2005 року, була скликана для потреб процесу Історична Комісія, до якої мав честь належати автор цих слів. Але фактично процес розпочав ще раніше сам Святіший Отець Йоан Павло ІІ – під час свого паломництва в Астану, столицю Казахстану у вересні 2001 року. Тоді з великою повагою, визнанням і захопленням висловлювався на тему о. Владислава Буковинського і його душпастирської праці.

Коли в 2004 році відбулася наукова конференція в Караганді, до учасника цієї конференції та папського легата о. кард. Франциска Махарського Йоан Павло ІІ написав надзвичайно вимовні слова про цього великого священика, які багато разів протягом останніх років цитувалися:

Тішуся, що постать цього героїчного священика не йде в забуття. Навпаки, він залишається в пам’яті багатьох як героїчний свідок Христа і пастир тих, котрі пережили переслідування з приводу віри і походження. Ніколи їх не залишив. Добровільно пішов на заслання, щоб ділити їх долю. Дякую Богові, що я міг його пізнати особисто, формуватися його свідоцтвом, підтримувати кожним можливим на той час способом. Ніколи окрім молитви ні про що не просив для себе...”.

Трибунал беатифікаційної справи, виконуючи своє завдання, прослухав понад сто свідків з п’яти країн: Казахстану, Польщі, Австрії, Німеччини та України. Зібрані матеріали містяться більш як на 800 сторінках, а документи і листи на понад 1 200 сторінках. Загалом 2 тис. сторінок актів процесу будуть передані до Конгрегації Канонізаційних Справ у Ватикані.

Регулярно в кількох храмах – зокрема у Базиліці Божого Милосердя, костелі св. Флоріана і костелі св. Петра і Павла в Кракові, а також у костелі Успіння Пресвятої Марії Діви в Острозі на Волині – служаться св. Меси в наміренні беатифікації Слуги Божого.

Культ о. Владислава Буковинського розвивається. Потрібно підкреслити, що під час тривання процесу постало Товариство ім. Слуги Божого о. Владислава Буковинського “Оцілення”, яке об’єднує близько 100 членів з кількох країн. Вони також взяли участь в урочистості. В Україні товариство має своїх членів у Луцьку та в Острозі.

На урочистість до Кракова приїхали, зокрема, двоє єпископів із Казахстану – о. єпископ Ян-Павло Ленга з Караганди і о. архієпископ митрополит Томаш Пета, голова Конференції Єпископату Казахстану. Після підписання актів процесу о. кардиналом Станіславом Дзівішем, Карагандинський ординарій о. архієпископ Ян-Павло Ленга у своєму виступі подякував від імені Церкви у Казахстані усім тим, хто був причетний до проведення беатифікаційного процесу на дієцезіальному етапі, а особливо двом краківським митрополитам, сеньйору о. кард. Франциску Махарському, нинішньому о. кард. Станіславу Дзівішу, постулятору о. Яну Новаку і о. Вітольду-Йосифу Коваліву.

У свою чергу кард. Станіслав Дзівіш ствердив, що Церква підтверджує знаки з неба. Подякував за Товариство “Оцілення”. Краківський митрополит назвав о. Буковинського “Апостолом Волині та Казахстану” і ствердив, що є “знаком великої надії”.

Краківська урочистість віддала честь Слузі Божому о. Владиславу Буковинському. Плодом праці його та багатьох інших священиків зокрема, блаженного Олексія Зарицького, о. Броніслава Джепецького, о. Юзефа Кучинського та Слуги Божого о. Серафима Кашуби OFMCap. – існує молода Церква на казахській землі. А католики Волині та Казахстану сподіваються мати в особі Слуги Божого о. Владислава Буковинського свого заступника в небі.

о. Вітольд-Йосиф Ковалів

[“Волання з Волині” ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., с. 7-8.]

Chirotonia pierwszego egzarchy wołyńskiego UKGK (PL)

SAKRA BISKUPIA PIERWSZEGO EGZARCHY WOŁYŃSKIEGO UKGK

W uroczystość Zwiastowania, 7 kwietnia 2008 r. (wg kalendarza juliańskiego), w kościele katedralnym pw. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny w Tarnopolu (dawny kościół dominikański) odbyła się sakra biskupia niedawno mianowanego pierwszego wołyńskiego egzarchy Ukraińskiego Kościoła Grekokatolickiego ks. Jozafata Oleha Howery, kapłana diecezji tarnopolsko-zborowskiej. Głównym konsekratorem był Głowa UKGK kardynał Lubomyr Huzar, a współkonsekratorami: bp Wasyl Semeniuk, ordynariusz tarnopolsko-zborowski, bp Pawło Chomnyćkyj, ordynariusz stemfordzki (USA) i bp Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej. W tarnopolskiej świątyni zabrzmiało podniosłe “Aksios” (z języka greckiego “godny”, “dostojny”). W okolicznościowym kazaniu Ojciec i Głowa UKGK zwracając uwagę na powołanie Mojżesza, proroka Izajasza i Najświętszej Maryi Panny, wymienił trzy uogólniające momenty: 1) każde powołanie odbywało się z inicjatywy Pana Boga i nikt sam nie brał sobie pewnego zadania; 2) powołanie Boże jest odpowiedzialne i trudne. Przynosi ono cierpienia; 3) kiedy z pokorą przyjmuje się Boże wołanie i stara się go wykonywać, to można zrobić wielkie sprawy i przysłużyć się dla społeczeństwa.

Arcybiskup Większy Kijowsko-Halicki kard. Lubomyr Huzar zwrócił się do nowowyświęconego biskupa Jozafata mówiąc, iż posługa biskupia jest bardzo ciężka i odpowiedzialna, ale nie trzeba się jej bać, przecież we wszystkich dobrych dziełach zawsze sprzyja Pan Bóg. “To powołanie staje się okazją do czynienia w świecie wiele dobra – podkreślił Zwierzchnik UKGK.

W sobotę, 12 kwietnia 2008 roku, w Łucku w cerkwi parafialnej UKGK, która mieści się w dawnym kościele seminaryjnym, odbył się uroczysty ingres nowego egzarchy Jozafata Oleha Howery. Również w tej uroczystości wziął udział ordynariusz diecezji łuckiej obrządku łacińskiego ks. bp Marcjan Trofimiak.

Decyzja Synodu Biskupów UKGK i Arcybiskupa Większego kard. Lubomyra Huzara mamy nadzieję, że polepszy sytuację parafii i wiernych grekokatolików na Wołyniu. W niektórych miejscowościach, jak Sarny i Ostróg, Kościół Grekokatolicki korzystał lub korzysta z pomocy Kościoła Rzymskokatolickiego, który udostępnia swe świątynie na nabożeństwa w obrządku bizantyjsko-ukraińskiego. Już trzeci rok ks. Bohdan Kowal z Szumska odprawia Msze św. w obrządku wschodnim w kościele rzymskokatolickim w Ostrogu, a miejscowy proboszcz obrządku łacińskiego ks. Witold Józef Kowalów był ...inicjatorem odrodzenia parafii grekokatolickiej w Ostrogu. Zaprosił grekokatolickiego kapłana z Szumska, dawał ogłoszenia do miejscowej prasy i informował miejscowych grekokatolików, że będzie się nimi opiekował kapłan z Szumska ks. Bohdan Kowal.

Na Wołyniu Kościół Katolicki oddycha dwoma płucami jakimi są Kościół Rzymskokatolicki i Ukraiński Kościół Grekokatolicki.

Michał Kowaluk

P.S. W powyższym artykule wykorzystano materiał Departamentu Informacji UKGK oraz informacje asne.

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 5-6.]

Chirotonia pierwszego egzarchy wołyńskiego UKGK (UA)

ХІРОТОНІЯ ПЕРШОГО ВОЛИНСЬКОГО ЕКЗАРХА УГКЦ

В урочистість Благовіщення, 7 квітня 2008 р. (за юліанським календарем), у кафедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Тернополі (колишній домініканський костел) відбулася хіротонія першого Волинського екзарха Української Греко-католицької Церкви о. Йосафата-Олега Говери, священика Тернопільсько-Зборівської дієцезії. Головним святителем був Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар, а співсвятителями: єпископ Василь Семенюк, Тернопільсько-Зборівський ординарій, єпископ Павло Хомницький, Стемфордський ординарій (США) і єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької римо-католицької дієцезії. У тернопільському храмі залунало величаве “Аксіос” (з грецької “гідний”, достойний). У принагідній проповіді Отець і Глава УГКЦ, звертаючи увагу на покликання Мойсея, пророка Ісаї та Пресвятої Богородиці, перерахував три узагальнюючі моменти: 1) кожне покликання відбувалося з ініціативи Господа Бога і ніхто сам не брав собі певного завдання; 2) Господнє покликання є відповідальним і важким. Воно приносить терпіння; 3) коли покірно прийняти Божий поклик і старатися його виконати, то можна зробити великі справи і прислужитися суспільству.

Києво-Галицький Верховний Архієпископ кард. Любомир Гузар звернувся до нововисвяченого архиєрея Йосафата, кажучи, що архиєрейське служіння є дуже важке і відповідальне, але не потрібно його боятися, адже у всіх добрих ділах завжди сприяє Господь Бог. “Це покликання стає нагодою зробити у світі багато добра”, – наголосив Предстоятель УГКЦ.

У суботу, 12 квітня 2008 року, у Луцьку, в парафіяльній церкві УГКЦ, яка розміщена в колишньому семінарійному костелі, відбулася урочиста хіротонія Преосвященного Владики Йосафата-Олега Говери. У цій урочистості також взяв участь ординарій Луцької дієцезії латинського обряду о. єпископ Маркіян Трофим’як.

Рішення Синоду Єпископів УГКЦ і Верховного Архієпископа кард. Любомира Гузара надіємось, що покращить ситуацію парафії і вірних греко-католиків на Волині. У деяких місцевостях, таких як Сарни і Остріг, Греко-Католицька Церква користувалася або користується допомогою Римо-Католицької Церкви, яка надає свої храми для богослужінь у візантійсько-українському обряді. Уже третій рік о. Богдан Коваль з Шумська відправляє св. Меси у східному обряді в римо-католицькому костелі в Острозі, а місцевий настоятель латинського обряду о. Вітольд-Йосиф Ковалів був ...ініціатором відродження греко-католицької парафії в Острозі. Запросив греко-католицького священика з Шумська, давав оголошення до місцевої преси та інформував місцевих греко-католиків, що ними буде опікуватися священик з Шумська о. Богдан Коваль.

На Волині Католицька Церква дихає двома легенями, якими є Римо-Католицька Церква і Українська Греко-Католицька Церква.

Михайло Ковалюк

P.S. У даній статті використано матеріал Департаменту інформації УГКЦ, а також власні інформації.

[“Волання з Волині” ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., с. 5-6.]

List pasterski biskupów z Kamieńca Podolskiego (PL)

LIST PASTERSKI NA PONIEDZIAŁEK WIELKANOCNY

W OKTAWIE ZMARTWYCHWSTANIA PAŃSKIEGO!

 

Chrystus Pan Zmartwychwstał!

Najczcigodniejsi Bracia Kapłani, Drogie Siostry Zakonne, Wszyscy Powołani do posługiwania w Kościele Chrystusowym! Umiłowany Ludu Boży, Bracia i Siostry w Chrystusie!

Po czterdziestodniowym okresie Wielkiego Postu, podczas którego w duchu pokuty rozważaliśmy prawdę o naszym grzechu i odkupieńczej ofierze Jezusa Chrystusa w Misterium Jego Męki i Śmierci, wczoraj – w Niedzielę Wielkanocną zobaczyliśmy pusty grób Pana i usłyszeliśmy radosne: Chrystus Pan Zmartwychwstał – Alleluja!

I oto, tak jak wtedy Zmartwychwstały Jezus stanął przed niewiastami, – o czym czytamy dziś w Ewangelii św. Mateusza – również Teraz staje On przed nami, zgromadzonymi na tej Eucharystii. Staje i mówi tak jak wtedy: “Witajcie!” – To znaczy – Radujcie się!

Jezus Żywy staje dziś Tutaj, pośród naszego świętego zgromadzenia. Staje przed Tobą, drogi Bracie, którego wybrał do posługiwania w kapłaństwie służebnym, staje przed Wami, drogie Siostry, które powołał do Oblubieńczej miłości ze sobą. Jezus Zmartwychwstały staje przed Wami – Ojcze i Matko rodziny, przed Wami – Młodzi i Dzieci. Staje przed Wami Dziadkowie i Babcie, dotknięci często ciężarem choroby, czy cierpienia.

On Sam, Dziś, podczas tej Eucharystii mówi do nas Wszystkich: Witajcie – Radujcie się!

A my, czyż możemy pozostać obojętni na tę szczególną Obecność Pana? Czyż nie powinniśmy również zbliżyć się do Niego i, – jak niewiasty z dzisiejszej Ewangelii – oddać Mu cześć i pokłon? (por. Mt 28, ).

Tak, Drodzy Bracia i Siostry, dziś Sam Chrystus Zmartwychwstały wychodzi nam na spotkanie, aby dodać nam odwagi i wlać w serca nadzieję!

Tak bardzo trzeba Tobie – bracie w Chrystusowym kapłaństwie, tego spotkania, więcej – tego osobistego zbliżenia ze Zmartwychwstałym Panem, którego Ciało i Krew będziesz za chwilę trzymał w swoich konsekrowanych dłoniach! Tak bardzo trzeba Tobie, przede wszystkim, dla umocnienia w powołaniu, tego spotkania z Nim, objęcia Go i oddania Mu czci, w ciszy modlitewnego skupienia podczas konsekracji i adoracji Pana, abyś był wierny, gorliwy i święty!

Tak bardzo trzeba Tobie, Siostro zakonna – Oblubienico Chrystusa, tego spojrzenia w Jego Oczy i modlitewnej adoracji Jego Oblicza, abyś mogła być wierna, gorliwa i święta!

A Wy drodzy Rodzice: Ojcze i Matko, wraz z Dziećmi, czyż możecie nie zbliżyć się do Niego, aby odzyskać radość z bycia razem i zapał do wzajemnej miłości, wierności i jedności małżeńskiej, jaka jest owocna i otwarta na każde Dziecko, którym chce obdarować Was Bóg?

Czy możesz sobie, Umiłowana Rodzino, pozwolić na to, że nie będziecie przychodzić na to szczególne spotkanie ze Zmartwychwstałym w każdą niedzielę i święta, abyś mogła przetrwać w wierze, nadziei i miłości i wydać, na co dzień owoce życia dobrego i świętego?

Wreszcie Wy, Umiłowani Starsi i Chorzy, zjednoczeni szczególnie z Chrystusem Cierpiącym i Ukrzyżowanym, czyż możecie nie wyjść na spotkanie z Tym, który Zmartwychwstał, aby dał Wam moc do dźwigania codziennego krzyża?

Podejdźcie do Pana Zmartwychwstałego Wszyscy! Zwłaszcza Wy, którzy zagubiliście się wśród spraw codziennych tego świata i w różny sposób jesteście daleko od Niego. Zbliżcie się i oddajcie Mu pokłon, a On Jedyny, który wie, co jest w sercu każdego z Was, pozwoli odnaleźć sens życia, radość i pokój i nie zmarnować żadnej chwili życia.

I gdy tak zbliżymy się Wszyscy do Niego, cóż usłyszymy, cóż On – Zwycięzca Śmierci, nam powie?

Powie to samo, co wtedy, podczas spotkania z niewiastami w dzisiejszej Ewangelii, to samo, co mówił tylu naszym przodkom, tylu ludziom żyjącym na tej trudnej i umęczonej ziemi.

Powie “Nie bójcie się!” – Nie lękajcie się! Nie dajcie się poddać zniechęceniu i rozczarowaniu. Nie ma sytuacji beznadziejnych, nie ma sytuacji bez wyjścia! Nie upadajcie na duchu – “Jam zwyciężył świat!” Powie On, który zwyciężył śmierć, Zmartwychwstał i Żyje!

Nie bójcie się, Umiłowani Bracia i Siostry, mocą Chrystusa Zmartwychwstałego wracać codziennie do pierwotnej miłości i gorliwości chrześcijańskiej!

Nie bójcie się żyć w duchu Bożych Przykazań – w waszym życiu osobistym, rodzinnym i społecznym! Nie bójcie się, bo Chrystus jest z nami, aż do skończenia świata!

Nie bójmy się Umiłowani Bracia i Siostry, przyjąć Jezusa Chrystusa – Umęczonego i Zmartwychwstałego do naszych serc i sumień, do naszych wspólnot parafialnych, do naszych domów, szkół, miejsc pracy, do naszych rejonów, obłasti, do naszej Ojczyzny!

Jedynie On może nauczyć nas, jak godnie żyć i szczęśliwie umierać.

I mówi dalej Chrystus do niewiast – w tej dzisiejszej Ewangelii, mówi do mnie i do Ciebie: “Idźcie i oznajmijcie moim braciom” (Mt 28, ) a św. Piotr Apostoł – w dzisiejszym Pierwszym czytaniu – dodaje: “Tego właśnie Jezusa wskrzesił Bóg, a my jesteśmy tego świadkami”.

Tak, więc, umiłowani w Chrystusie, Siostry i Bracia, nie możemy zatrzymać się w miejscu, nie możemy nie dawać świadectwa, nie możemy wstydzić się, czy nie daj Boże zapierać się Zmartwychwstałego Pana!

Trzeba nam z wewnętrzną pewnością i odwagą iść i oznajmiać zwłaszcza codziennym życiem, wszystkim i wokół, że On Zmartwychwstał. Trzeba nam być świadkami Jezusa, aby świat uwierzył i poznał, że On Żyje!

Trzeba mimo wszystko, mimo, że i dziś, tak jak wtedy, jak słyszeliśmy w dzisiejszej Ewangelii – znajdą się również tacy, którzy za pieniądze będą rozpowiadać nieprawdę, będą kłamać, oszukiwać i robić wszystko, aby zdemoralizować człowieka, rozbić rodzinę, zgorszyć młodzież i dzieci, skłócić żyjących obok siebie, podsycić do konfliktów osobistych, religijnych, narodowych, czy społecznych.

Zapytasz, jak i czy to dziś jeszcze jest możliwe?

Owszem tak, a może nawet właśnie teraz szczególnie, Pan Zmartwychwstały wzywa mnie i Ciebie do odważnego, a zarazem zwyczajnego dawania świadectwa o Nim. Tak, jak nierzadko heroicznie aż do przelania krwi, a zarazem bez pustego rozgłosu dawali świadectwo nasi przodkowie żyjący na tej ziemi. Tak prosto i zwyczajnie, jak dała Chrystusowi Zmartwychwstałemu świadectwo młoda zakonnica Służebnica Boża Marta Wiecka, która pracowała pielęgnując chorych i zmarła zaraziwszy się chorobą zakaźną w niedalekim Śniatyniu, a którą Kościół katolicki dnia 24 maja tego roku we Lwowie ogłosi błogosławioną. To przy jej grobie, nawet przez najbardziej ponure lata totalitarnego komunizmu i prześladowań, gromadzili się ludzie różnych narodowości i wyznań, aby przez Jej wstawiennictwo prosić Pana Boga o potrzebne łaski.

Niech Najświętsza Maryja Panna szczególnie włączona w Chrystusowe Misterium Paschalne, pielgrzymująca po rodzinach naszej diecezji w Kopii Cudownego Wizerunku z Latyczowa, wyprasza nam u Boskiego Syna odwagę i gorliwość w dawaniu Mu chrześcijańskiego świadectwa wiary w codziennym życiu.

Z modlitwą i pasterskim błogosławieństwem.

 

X Bp Leon Dubrawski

X Bp Jan Niemiec

 

List Pasterski należy odczytać w Poniedziałek Wielkanocny w Oktawie Zmartwychwstania Pańskiego na wszystkich Mszach Świętych!

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 3-5.]

List pasterski biskupów z Kamieńca Podolskiego (UA)

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ НА ВЕЛИКОДНІЙ ПОНЕДІЛОК

В ОКТАВІ ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО 2008 Р.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Вельмишановні Брати Священики, Дорогі Монахині, усі, хто виконує служіння у Христовій Церкві! Улюблений Божий Люде, Брати і Сестри у Христі!

Після сорокаденного періоду Великого Посту, під час якого у дусі покаяння роздумували над правдою про наш гріх і спасенною жертвою Ісуса Христа у Містерії Його Муки і Смерті, вчора, у Великодню Неділю, ми побачили пустий гріб Господа і почули радісне: Христос воскрес – Алілуя!

І ось, подібно як тоді, Воскреслий Ісус з’явився жінкам, – про що читаємо сьогодні у Євангелії св. Матея – також тепер Він приходить до нас, зібраних на цій Євхаристії. Приходить і каже так, як тоді: «Радуйтеся!»

Живий Господь приходить до нас тут зібраних. Приходить до Тебе, дорогий Брате, котрого вибрав до служіння у священстві, приходить до Вас, дорогі Сестри, котрих в особливий спосіб покликав до любові. Воскреслий Господь приходить до Вас, Батьку і Матір сім’ї, до Вас, Молодь і Діти. Приходить до Вас, Дідусі і Бабусі, що несете тягар хвороби і терпіння.

Сам Господь цього дня під час цієї Євхаристії говорить до нас усіх: «Радуйтеся!»

А чи можемо ми залишитися байдужими до цієї особливої Присутності Господа? Чи не повинні також і ми наблизитися до Нього і, як жінки з нинішньої Євангелії, віддати Йому шану і поклін? (пор. Мт 28, 9).

Дорогі Брати і Сестри, нині Сам Воскреслий Христос приходить до нас на зустріч, щоб додати нам відваги і влити у серця надію!

Так дуже потрібна Тобі, Брате у Христовому священстві, ця зустріч, ця особиста близькість з Воскреслим Господом, Тіло й Кров Котрого через кілька хвилин будеш тримати у своїх посвячених долонях! Так сильно потрібна передусім Тобі, для зміцнення у покликанні, ця зустріч з Ним, обійняти Його і віддати Йому шану, в тиші молитовного зосередження під час перемінення і поклоніння Господу, щоб ти був вірним, ревним і святим!

Так дуже потрібно Тобі, Сестро законна – Наречена Христа, молитовне поклоніння і погляд Йому в очі, щоб Ти могла бути вірною, ревною і святою!

А Ви, дорогі Батьки: Батьку і Матір, разом з Дітьми, чи ж не маєте прагнення наблизитися до Нього, щоб віднайти радість перебування разом і запал до взаємної любові, вірності і подружньої єдності, яка є плідною і відкритою на кожну дитину, котрою Вас хоче обдарувати Господь?

Чи можете собі, улюблена Родино, дозволити не прийти на цю особливу зустріч з Воскреслим Ісусом у кожну неділю і свято, щоб можна було тривати у вірі, надії та любові і приносити кожного дня плоди доброго і святого життя?

Нарешті Ви, Улюблені Брати і Сестри похилого віку і хворі, з’єднані в особливий спосіб з Ісусом, терплячим і розіп’ятим, чи ж можете не прийти на зустріч з Тим, котрий Воскрес, щоб дати Вам силу нести щоденний хрест?

Підійдіть до Воскреслого Господа усі без винятку! Особливо Ви, котрі загубилися серед щоденних справ цього світу і в різний спосіб перебуваєте далеко від Нього. Приступіть і вклоніться Йому, а Він Єдиний, котрий знає, що знаходиться у серці кожного з Вас, дозволить віднайти сенс життя, радість і мир і не змарнувати жодної хвилини життя.

І коли Усі наблизимося до Нього, що Він, Переможець Смерті, скаже нам?

Скаже те саме, що й тоді, під час зустрічі з жінками, як про це розповідає нам сьогоднішня Євангелія. Те саме, що говорив нашим предкам, численним людям, що проживали на цій виснаженій, сплюндрованій землі.

Скаже: «Не бійтеся!» Не піддавайтеся знеохоченню і розчаруванню. Немає безнадійних і безвихідних ситуацій! Не падайте духом – «Я – переміг світ!» Скаже Він, котрий переміг смерть, Воскрес і Живе!

Не бійтеся, Улюблені Брати і Сестри, міццю Вескреслого Христа повертатися щоденно до першої любові і християнської ревності!

Не бійтеся жити згідно з Божими Заповідями у вашому особистому, сімейному і суспільному житті! Не бійтеся, бо Христос є з вами аж до кінця світу!

Не біймося, Улюблені Брати і Сестри, прийняти Ісуса Христа – Розіп’ятого і Воскреслого – до наших сердець і сумління, до наших парафіяльних спільнот, до наших осель, шкіл, місць праці, до наших районів, областей, до нашої Вітчизни!

Тільки Він може навчити нас, як гідно жити і щасливо вмирати.

У сьогоднішній Євангелії Ісус говорить до жінок, а також до мене і до Тебе: «Ідіть і сповістіть моїх братів» (Мт 28, 10), а св. Петро апостол – у сьогоднішньому першому читанні – додає: «Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки» (Ді 2, 32).

Отож улюблені у Христі, Брати і Сестри, не можемо затримуватися на місці, не можемо не давати свідоцтва, не можемо соромитися, чи, не дай Боже, відрікатися Воскреслого Господа!

Потрібно нам з внутрішньою певністю і відвагою йти і своїм щоденним життям проголошувати усім довкола, що Він Воскрес! Потрібно нам бути свідками Ісуса, щоб світ увірував і пізнав, що Він Живе! Потрібно незважаючи на те, що й сьогодні, як і тоді, знайдуться такі люди, котрі за отримані гроші розповідатимуть неправду, будуть обманювати, обдурювати і робити все, щоб здеморалізувати людину, розбити сім’ї, дати поганий приклад молоді і дітям, посварити людей, підпалювати до особистих, релігійних, народних чи суспільних конфліктів.

Запитаєш, чи це взагалі можливо у наш час?

Можливо, що, власне, тепер Воскреслий Господь закликає мене і Тебе до відважного, а разом з тим звичайного давання свідоцтва про Нього. Подібно, як це свідоцтво героїчно давали наші прадіди, часто проливаючи кров, а разом з тим без пустого розголосу. Так просто і звичайно дати свідоцтво Воскреслому Господу, як це зробила, наприклад, молода монахиня Слугиня Господня Марта Вєцка, котра працювала, доглядаючи хворих, і померла на інфекційну хворобу у недалекому від нас Снятині, котру Католицька Церква 24 травня цього року у Львові проголосить блаженною. Це біля її гробу протягом найсуворіших літ тоталітарного комуністичного режиму і переслідування збиралися люди різних національностей і віросповідання, щоб через Її заступництво просити Господа Бога про потрібні благодаті.

Нехай Пресвята Діва Марія, яка особливим способом з’єднана з Христовими Пасхальними Таємницями, Котра мандрує по сім’ях нашої Дієцезії у Копії Чудотворного Образу з Летичева, випрошує для нас у Божественного Сина відвагу і ревність у даванні Йому християнського свідоцтва віри у щоденному житті.

З молитвою і пастирським благословенням.

Єпископ Леон Дубравський

Єпископ Ян Нємєц

Пастирське Послання потрібно прочитати у Великодній Понеділок під час Октави Воскресіння Господнього на всіх Службах Божих.

[“Волання з Волині ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., с. 3-5.]

 

 

Jubileusze o. Martyniana Wojciecha Darzyckiego (PL)

O. Martynian Darzycki. Fot. Schematyzm OFM

Od redakcji:

W tym roku ojciec Martynian (Wojciech) Darzycki, którego nazywają “żywą relikwią” albo “Patriarchą naszego Kościoła” obchodził 90. lecie urodzin (14 lutego 1918) oraz 65. lecie kapłaństwa (21 marca 1943 r.). Syn Jakuba i Marii Matyja. Za czasów sowieckich o. Martynian nie wyjechał z ZSRR, za co był represjonowany – skazano Go z art. 54-10 cz. 2 KK Ukraińskiej SRR na osiem lat pozbawienia wolności z zesłaniem na pięć lat z terenu obwodu żytomierskiego po odbyciu kary za prowadzenie agitacji antyradzieckiej. Postanowieniem Plenum Sądu Najwyższego Ukraińskiej SRR z 11 marca 1990 r. sądowe orzeczenie w stosunku do W. Darzyckiego skasowano, a sprawę kryminalną zamknięto na podstawie p. 2 art. 6 KIM Ukraińskiej SRR z powodu braku znamion przestępstwa. W. Darzyckiego w danej sprawie został rehabilitowany. Poniżej ze “Schematyzmu Prowincji Św. Archanioła Michała OFM” (Żytomierz 2006, s. 23-24) przedrukowujemy autobiografię napisaną przez Jubilata. Wszechmogącemu Bogu dziękujemy za gorliwego robotnika w Winnicy Pańskiej.

AUTOBIOGRAFIA

Ja, ojciec Martynian Darzycki, urodziłem się w 1918 roku w Jagielle w województwie Lwowskim. Po szkole powszechnej kontynuowałem swoją naukę w Kolegium Serafickim Ojców Bernardynów w Radecznicy. Następnie moja nauka odbywała się we lwowskim seminarium duchownym przy klasztorze bernardyńskim.

Rozpoczęła się wojna. W 1943 roku przyjechałem do pracy w obwodzie żytomierskim. I obsługiwałem w tym czasie 5 rejonów, w tym obwód kijowski i Odessę. Miałem jechać pracować do Charkowa, ale tutaj mnie aresztowało KGB. Przesiedziałem pod śledztwem 5 miesięcy w więzieniu w Żytomierzu. Potem odbył się sąd, na którym zostałem skazany na 8 lat pozbawienia wolności.

Dnia 26 października 1946 roku pod konwojem wyruszyłem na przesiedlenie nad Zatokę Nachodka. Trudno wyrazić słowami tę atmosferę do której trafiłem i opowiedzieć o nieludzkich warunkach życia. Mieszkaliśmy w barakach, które były przewidziane na 120 osób, a nas tam znajdowało się – 840.

Dnia 16 maja 1947 roku odpłynąłem do Magadanu. Przybyłem na Kołymę, gdzie pracowałem w kopalni złota. Zapamiętałem na całe życie silne mrozy, które były powyżej – 60ş. W takich warunkach woziłem taczki z gruzem. Przez ciężką pracę, i nieznany dla nas Słowian mróz, ciężko zachorowałem, i nie myślałem, że kiedyś zobaczę słońce. Ale pomogli mi dobrzy ludzie: lekarze – mężczyzna i jego żona, którzy wiedzieli, że ja jestem księdzem. Oni mnie postawili na nogi i zabrali do swojego domu na pracę. W dzień moich imienin w zakonie, 1 lipca 1952 roku, zostałem zwolniony z obozu, gdzie spędziłem 6 lat.

Powróciłem na Ukrainę, dlatego że moim marzeniem było nieść Słowo Boże takiemu zagubionemu i unieszczęśliwionemu narodowi, któremu starano się zabrać najświętsze – wiarę w Pana Boga.

Ciężko było tutaj, dlatego że nie pozwalali mi na działalność duszpasterską. Potem przybyłem do Murafy, gdzie obsługiwałem 5 kościołów, które znajdowały się w dużych odległościach. Odprawiałem także Mszę św. w domach prywatnych, spowiadałem chorych i uczyłem dzieci religii. Bywały w moim życiu takie czasy, kiedy byłem przez ciężką chorobę przykuty do łóżka i spowiadałem parafian leżąc. Władze komunistyczne dały mi prawo udzielać sakramentu pokuty tylko dwóm osobom, ale ich było dziesiątki razy więcej.

Ostatnia przeprowadzka miała miejsce w 1957 roku, kiedy ja przyjechałem do Miastkówki w obwodzie winnickim. Dzięki wielkiej miłości do naszego Pana Jezusa Chrystusa nie odczuwałem samotności, chociaż pozostałem osamotnionym jako jedyny brat franciszkanin. Wokół na całej ziemi ukraińskiej nie było nikogo, kto by naśladował Ojca naszego Franciszka. Ale z czasem, w ciągu dziesięcioleci, młodzież, która od wczesnego dzieciństwa znajdowała się pod moją opieka duchową, zdobyła się na niewymowne życie duchowe.

I w obecnym czasie na Ukrainie utworzona została Kustodia Św. Michała Archanioła, która liczy, dzięki Bogu, około 50 braci mniejszych. A ja i do dziś pracuję w Miastkówce i głoszę Słowo Boże. I moje sumienie jest spokojne, wszak wykonałem wolę Pana naszego, posiawszy maleńkie ziarno franciszkańskie. I mam nadzieję, że w przyszłości Ukraina będzie miała piękny urodzaj kwiatów Świętego Franciszka.

o. Martynian Darzycki OFM

Z ukraińskiego przełożyła

Łucja Zalewska

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 9-10.]

Jubileusze o. Martyniana Wojciecha Darzyckiego (UA)

Від редакції:

У цьому році отець Мартинян (Войцех) Дажицький, котрого називають «живою реліквією» або «Патріархом нашої Церкви» відзначив 90-річчя від дня народження (14 лютого 1918 р.) та 65-річчя священства (21 березня 1943 р.). Син Якуба і Марії Матия. За совєтських часів о. Мартинян не виїхав з СРСР, за що був репресований – засуджено Його за ст. 54-10 ц. 2 КК УРСР на вісім років позбавлення волі з висланням на п’ять років з території Житомирської області після відбуття покарання за проведення антирадянської агітації. Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР від 11 березня 1990 року судові рішення відносно Дажицького В.Я. скасовано, а кримінальну справу переведенням закрито на підставі п. 2 ст. 6, КІМ УРСР за відсутністю складу злочину. Дажицького В.Я. по даній справі реабілітовано. Нижче із «Схематизму Провінції Св. Архангела Михаїла OFM» (Житомир, 2006. – С. 23-24) передруковуємо автобіографію, написану Ювілярем. Стиль і орфографію оригіналу збережено. Всемогутньому Богові дякуємо за ревного робітника Господнього Виноградника.

АВТОБІОГРАФІЯ

Я, отець Мартинян Дажицький, народився у 1918 році в Ягелі Львівського воєводства. Після початкової школи я продовжив своє навчання в Колегіумі Серафіцькому Отців Бернардинів, що у місті Радечніца. Згодом моє навчання продовжилось у Львівській духовній семінарії при бернардинському монастирі.

Почалася війна. У 1943 році я приїхав на працю до Житомирської області. І обслуговував у той час 5 районів, у тому числі Київську область та Одесу. Мав їхати працювати до Харкова, але тут мене заарештував КДБ. Я просидів під слідством 5 місяців у тюрмі, яка знаходилась у Житомирі. Потім відбувся суд, на якому мені був винесений вирок – 8 років позбавлення волі.

26 жовтня 1946 року, під конвоєм я вирушив на переселення в бухту Находку. Важко передати словами ту атмосферу, в яку я потрапив, розповісти про нелюдські умови життя. Ми жили в бараках, які були розраховані на 120 чоловік, а нас там знаходилось – 840.

16 травня 1947 року я відплив до Магадану. Прибув на Колиму, де працював на золотому приіску. Запам’яталися на все життя сильні морози, які перевищували мінус 60°. В таких умовах я возив тачки з грузом. Через важку працю та незбагненний для нас, слов’ян, мороз, я важко захворів І вже не думав, що колись побачу сонце. Але допомогли добрі люди: лікарі – чоловік та дружина, які знали, що я ксьондз. Вони мене виходили та забрали до свого дому працювати. В день своїх монаших іменин 2 липня 1952 року був звільнений з табору, де пробув 6 років.

Повернувся до України, тому що було моєю мрією нести слово Боже такому загубленому та знедоленому народу, від якого намагалися забрати найсвятіше – віру в Господа.

Важко тут прийшлося, тому що не дозволяли мені душпастирську діяльність. Але згодом прибув до Мурафи, де обслуговував 5 костьолів, які знаходились на далеких відстанях. Також служив святу Месу по домівках, сповідував хворих, навчав дітей релігії. Бували в моєму житті такі часи, коли я був прикутий тяжким недугом до ліжка І сповідував прихожан лежачи. Комуністична влада дала мені право уділяти таїнство покаяння тільки двом особам, але їх було у десятки разів більше.

Останній переїзд відбувся у 1957 році, коли я приїхав до Городківки Вінницької області. Завдяки великій любові до Господа нашого Ісуса Христа я не відчував самотності, хоч залишився одиноким як брат-францисканець. Навкруги на всій українській землі, не було жодного, хто наслідував би Отця нашого Франциска. Але згодом, через десятиліття, молодь, яка з раннього дитинства перебувала під моєю духовною опікою, потягнулася до невимовного духовного життя.

І в даний час в Україні створена Кустодія святого Архангела Михаїла, яка налічує, дякуючи Богу, біля 50 братів Менших. А я і до сьогодні працюю в Городківці та проповідую Слово Боже. І моє сумління спокійне, адже я виконав волю Господа нашого, посіявши маленьке францисканське зерно. І плекаю надію, що в майбутньому Україна матиме гарний врожай квітів Святого Франциска.

о. Мартинян Дажицький OFM

[“Волання з Волині ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., стор. 9-10.]

 

Etapy współpracy międzynarodowej (PL)

ETAPY WSPÓŁPRACY MIĘDZYNARODOWEJ

28 stycznia [2008 r.] do m. Równego zawitała delegacja pracowników departamentu więziennego [Służby Więziennej] województwa lubelskiego Rzeczypospolitej Polskiej na czele z naczelnikiem zarządu okręgowego Jerzym Nikołajewem.

Po przybyciu delegacja odwiedziła kościół pw. św. Piotra i Pawła w Równem, gdzie miała spotkanie z przewodniczącym Ukraińskiej Międzywyznaniowej Misji Chrześcijańskiej “Duchowna i Dobroczynna Opieka w miejscach pozbawienia wolności” głównym kapelanem więziennym Kościoła Rzymskokatolickiego na Ukrainie ks. Grzegorzem Drausem. Później przedstawiciele Służby Więziennej spotkali się z kierownikiem zarządu Departamentu w obwodzie rówieńskim Ołeksandrem Worobiejem. Polscy koledzy już nie pierwszy raz przebywali na Ziemi Rówieńskiej, dlatego kontaktowali się z kierownictwem obwodowego nie z przymusu i szczerze.

Strony przyjacielskie podzieliły się swoimi osiągnięciami w okresie od poprzedniego spotkania (styczeń 2007 r.), omówili zasadnicze perspektywiczne zadania działalności i priorytetowe kierunki współpracy w tym roku, wyznaczyli dalszy program pobytu polskich penitencjarzy w instytucjach obwodowych.

Po przybyciu do horodyszczeńskiej kolonii poprawczej kierownik zakładu Wołodymyr Nyczypor zapoznał gości z historią zakładu, głównymi kierunkami działalności, rodzajami produkcji, która jest wykonywana przez przedsiębiorstwo (jednostkę działalności gospodarczej) zakładu karnego.

Przedstawiciele polskiej służby więziennej odwiedzili kaplicę zakładu, gdzie odbyło się spotkanie ze skazanymi i uroczyste nabożeństwo. Na prośbę samych skazanych, przez kierownika chóru I. Zalewską została zorganizowana nauka hymnów Ukrainy i Rzeczypospolitej Polskiej, z wykonania których rozpoczęło się spotkanie. Później skazani razem z zaproszonymi śpiewali chwałę Bogu, wysławiali wdzięczność dla kierownictwa zakładu i sponsorów za możliwość przeprowadzenia tutaj imprez religijno-oświatowych.

Goście przekazali prezenty od polskich kolegów dla kaplicy – gitarę, kadzidło, dewocjonalia i literaturę religijną.

Z inicjatywy kapłana z cerkwi pw. św. Dymitra w wiosce Horodyszcze w rejonie rówieńskim ks. Joana przed gośćmi, skazanymi i pracownikami zakładu karnego wystąpił chór duchownych prawosławnych z Równego i rejonu rówieńskiego pod kierunkiem dziekana ks. protojereja (mitrata) Walerija. W wykonaniu chóru składającego się z 23 osób zabrzmiały cerkiewne pieśni i kolędy. Zaczarowani śpiewem obecni otrzymali jako prezent ikonki poświęcone przez metropolitę kijowskiego i całej Ukrainy Wołodymyra. Polskim gościom i skazanym tak spodobało się wykonywanie przez chór pieśni cerkiewnych, że śpiew podtrzymywali wszyscy obecni w kaplicy.

Na zakończenie tego spotkania dziekan zwrócił się do skazanych z takimi słowami: “Każdy człowiek jest cenny dla Boga. Drogą pokuty stawszy na oświetloną przez Ewangelię drogę, każdy skazany będzie mógł nawrócić się do Boga, odnowić swoje dobre imię, powrócić do rodziny i społeczeństwa”.

Wspomniane spotkanie stało się jeszcze jednym etapem owocnej współpracy międzynarodowej i stosunków dobrosąsiedzkich systemów penitencjarnych dwóch państw, starania których ukierunkowane są na osiągnięcie jednego wspólnego celu – resocjalizacji skazanych, ich powrotu do społeczeństwa jako pełnowartościowych obywateli.

W. Filuk

zastępca kierownika zarządu

Departamentu w obwodzie rówieńskim

[“Zakon i obow’jazok” (Prawo i obowiązek) nr 6-7 (2841-2842) z 22 lutego 2008 r., s. 6.]

Z ukraińskiego przełożyła

Łucja Zalewska

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 15-16.]

Etapy współpracy międzynarodowej (UA)

ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ

28 січня [2008 р.] до м. Рівне завітала делегація працівників вязничного департаменту Люблінського воєводства Республіки Польща на чолі з начальником окружного управління Єжи Ніколаєвим.

Після прибуття делегація відвідала костьол Св. Петра і Павла, де мала зустріч з головою Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» Головним в’язничним капеланом Римо-Католицької церкви в Україні о. Гжегожем Драусом. Затим представники в’язничної служби зустрілися з начальником управління Департаменту у Рівненській області Олександром Вороб’єм. Польські колеги вже не вперше на Рівненщині, тому спілкувалися з керівництвом обласного управління Департаменту невимушено та щиро.

Дружні сторони поділилися досягненнями за період з минулої зустрічі (січень 2007 р.), обговорили основні перспективні завдання діяльності та пріоритетні напрямки співпраці на цей рік, визначили подальшу програму перебування польських пенітенціаріїв в установах області.

По прибутті до Городищенської виправної колонії № 96 начальник установи Володимир Ничипор ознайомив гостей з історією закладу, основними напрямками діяльності, видами продукції, яка виготовляється підприємством установи.

Представники польської в’язничної служби відвідали каплицю установи, де відбулася зустріч із засудженими та урочисте богослужіння. На прохання самих засуджених, керівником хору І. Залевською, було організовано вивчення гімнів України та Республіки Польща, виконанням яких і розпочалася ця зустріч. В подальшому засуджені разом із запрошеними співали хвалу Богові, висловлювали вдячність керівництву установи та спонсорам за змогу обладнання каплиці та можливість проводити тут релігійно-просвітницькі заходи.

Гостями було передано подарунки від польських колег для каплиці колонії – гітару, кадило, предмети літургійного вжитку, релігійну літературу.

За ініціативою священика Дмитріївського Храму с. Городище Рівненського району о. Іоанна перед гостями, засудженими та особовим складом установи виступив хор священиків м. Рівне та Рівненського району під керівництвом Благочинного протоієрея о. Валерія. У виконанні хору з 23 осіб прозвучали церковні пісні та колядки. Зачаровані співом, присутні отримали як подарунок іконки, освячені Митрополитом Київським і всієї України Володимиром. Польським гостям та засудженим так сподобалося виконання хором церковних пісень, що спів підтримували усі присутні в каплиці.

На завершення цієї зустрічі Благочинний звернувся до засуджених з такими словами: «Кожна людина цінна для Бога. Шляхом покаяння, ставши на освітлену Євангелієм дорогу, кожен засуджений зможе навернутися до Бога, відновити своє добре ім’я, повернутися до сім’ї та суспільства».

Згадана зустріч стала ще одним етапом плідної міжнародної співпраці та добросусідських стосунків пенітенціарних систем двох держав, зусилля яких спрямовані на досягнення єдиної спільної мети – ресоціалізації засуджених, повернення їх у суспільство повноцінними громадянами.

В. ФІЛЮК,

заступник начальника управління

Департаменту в Рівненській обл.

[“Закон і обов’язок ч. 6-7 (2841-2842) від 22 лютого 2008 р., стор. 6.]

[“Волання з Волині ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., стор. 15-16.]

 

Seminarium dla duszpasterzy więzień (PL)

SEMINARIUM DLA DUSZPASTERZY WIĘZIEŃ RÓŻNYCH WYZNAŃ

Zgodnie z art. 35 Konstytucji Ukrainy każdy obywatel ma prawo wolności światopoglądu i wyznania. Prawo to obejmuje wolność dla każdego człowieka wyznawania dowolnej religii, odprawiania bez przeszkód obrzędów religijnych i kultu oraz prowadzenia działalności religijnej. Również skazani, którzy odbywają karę w miejscach odbywania kary nie są wyłączeni z tego prawa.

Dlatego dla zabezpieczenia osobom, które odbywają karę w miejscach pozbawienia wolności, prawa wyznawania dowolnej religii na Ukrainie została utworzona Chrześcijańska Międzywyznaniowa Misja “Opieka dobroczynna w miejscach pozbawienia wolności”, do której weszły wszystkie wyznania religijne, które prowadzają swą służbę w zakładach penitencjarnych kraju. Wśród nich są przedstawiciele Ukraińskiego Kościoła Prawosławnego Patriarchatu Moskiewskiego i Kijowskiego, Kościoła Rzymskokatolickiego, Ukraińskiego Kościoła Grekokatolickiego, Centrum Religijnego Ukraińskiego Chrześcijańskiego Kościoła Ewangelicznego i innych wyznań religijnych.

aśnie w celu ulepszenia współpracy organów i zakładów Państwowej Kryminalnej Służby Wykonawczej Ukrainy z organizacjami religijnymi i przeprowadzenia wspólnych przedsięwzięć dla powrotu skazanych do Boga, nadania nowego sensu dla swoich uczynków, początku prowadzenia dobrego, porządnego, zgodnego z przepisami społecznie korzystnego sposobu życia, zostało przeprowadzone seminarium dla duchownych różnych wyznań chrześcijańskich na Ukrainie, którzy prowadzą swą działalność duszpasterską wśród skazanych w zakładach penitencjarnych.

Seminarium odbyło się w dniach 19-21 lutego 2008 roku w mieście Krasiłów (obwód chmielnicki) w domu rekolekcyjnym przy miejscowej parafii rzymskokatolickiej.

Na danej imprezie było obecne nie tylko liczne przedstawicielstwo duchownych różnych wyznań religijnych, ale także wykładowcy Studium Przygotowania Zawodowego dla Personelu Kryminalnej Służby Wykonawczej w Białej Cerkwi, oraz przedstawiciele wydziałów Państwowego Departamentu Ukrainy ds. Wykonania Kar w obwodzie chmielnickim i odeskim.

Podczas seminarium omawiano problemy związane z udzielaniem skazanym pomocy konsultacyjnej oraz problemy znajdowania pracy i mieszkań przez skazanych po zwolnieniu z miejsc pozbawienia wolności. Podkreślano konieczność stworzenia w różnych miejscach kraju specjalnych ośrodków rehabilitacyjnych w celu udzielenia pomocy i wsparcia po zwolnieniu.

Przed uczestnikami seminarium wystąpił kierownik zarządu Państwowego Departamentu Ukrainy ds. Wykonania Kar w obwodzie chmielnickim generał-major służby wewnętrznej Tymofij Wołodymyrowycz Jakymczuk, który w swoim wystąpieniu zapoznał uczestników imprezy z charakterystykami rejonu i kryminalnym systemem wykonawczym obwodu, podzielił się doświadczeniem wspólnej pracy z wyznaniami religijnymi nad duchowym odrodzeniem skazanych w zakładach obwodu chmielnickiego i określił perspektywy dalszej współpracy. Pod koniec swego wystąpienia Tymofij Jakymczuk z inicjatywy przewodniczącego Państwowego Departamentu Ukrainy ds. Wykonania Kar Wasyla Wasylowycza Koszyca zaproponował wszystkim chętnym uczestnikom seminarium aby odwiedzili jeden z zakładów karnych w obwodzie chmielnickim.

Dnia 21 lutego wszyscy duchowni, którzy się zgłosili, a więc przedstawiciele Kościoła Rzymskokatolickiego, Centrum Religijnego Ukraińskiego Chrześcijańskiego Kościoła Ewangelicznego, Związku Wolnych Kościołów Chrześcijan Wiary Ewangelicznej Ukrainy, Ogólnoukraińskiego Związku Zjednoczeń Ewangelicznych Chrześcijan-Batystów, Zjednoczenia Niezależnych Charyzmatycznych Kościołów Chrześcijańskich Ukrainy (Pełnej Ewangelii), Ukraińskiego Kościoła Grekokatolickiego, Ogólnoukraińskiego Związku Chrześcijan Wiary Ewangelicznej Zielonoświątkowców, religijnego centrum Kościoła Bożego Chrześcijan Wiary Ewangelicznej Ukrainy, Ukraińskiego Kościoła Prawosławnego Patriarchatu Moskiewskiego i Kijowskiego, Asocjacji Duszpasterzy Więziennych i Ukraińskiej Unijnej Konferencji Kościoła Adwentystów Dnia Siódmego odwiedzili Rajkowiecką Kolonię Poprawczą nr 78.

Podczas pobytu w zakładzie zaznajomili się oni z pracą ogólnokształcącej szkoły wieczorowej przy zakładzie, pokoju psychiczno-emocjonalnego rozładowania, biblioteki, jadalni – gdzie skosztowali jedzenia przygotowanego dla skazanych. Odwiedzili świątynię prawosławną i pokój modlitewny, porozmawiali z wierzącymi więźniami. Na zakończenie swojego spotkania przedstawiciele różnych wyznań odprawili nabożeństwa i pomodlili się za skazanych i pracowników zakładu karnego.

[“Zona Kryminała” (“Strefa Kryminału”) nr 9 (141) z marca 2008 r., s. 12.]

Z ukraińskiego przełożyła

Łucja Zalewska

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 18-20.]

Seminarium dla duszpasterzy więzień (UA)

ВІДБУВСЯ СЕМІНАР ДЛЯ РЕЛІГІЙНИХ КОНФЕСІЙ

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу для кожної людини сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти релігійні обряди і релігійні культи, вести релігійну діяльність. І засуджені, які відбувають покарання в установах виконання покарань не виключення.

Тому для забезпечення особам, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі, права сповідувати будь-яку релігію в Україні було утворено Християнську міжконфесійну місію «Благодійна опіка в місцях позбавлення волі» до якої ввійшли всі релігійні конфесії, що проводять служіння в установах виконання покарань країни. Серед них представники Української Православної Церкви, Московського та Київського патріархатів, Римо-Католицької Церкви, Греко-Католицької Церкви, Релігійного Центру Української Християнської Євангельської Церкви та інших релігійних конфесій.

Саме для покращення співпраці органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з релігійними організаціями та вжиття спільних заходів для повернення засудженого до Бога, переосмислення ним своїх вчинків початку ведення добропорядного, законослухняного, суспільно-корисного способу життя, було організовано проведення семінару для служителів різних християнських конфесій України, що здійснюють служіння для засуджених в установах виконання покарань.

Семінар відбувся з 19 по 21 лютого 2008 року у місті Красилові, що на Хмельниччині, на базі Римо-Католицького костьолу.

На даному заході були присутні не тільки численна кількість служителів різних релігійних конфесій, а й викладачі Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу кримінально-виконавчої системи, а також представники управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань у Хмельницькій та Одеській областях.

Під час семінару обговорювалися питання з надання консультаційної допомоги засудженим, а також проблеми щодо трудового та побутового влаштування засуджених після звільнення з місць позбавлення волі. Наголошувалось на необхідності створення по країні спеціалізованих реабілітаційних центрів для надання допомоги та підтримки після звільнення.

Перед учасниками семінару виступив начальник управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Хмельницькій області генерал-майор внутрішньої служби Т. В. Якимчук, який у своєму виступі ознайомив учасників заходу із характеристиками краю та кримінально-виконавчою системою області, поділився досвідом спільної роботи із релігійними конфесіями щодо духовного відродження засуджених в установах Хмельницької області та окреслив перспективи подальшої співпраці. Під кінець свого виступу, Тимофій Володимирович, за ініціативи Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Василя Васильовича Кощинця, запропонував всім бажаючим учасникам семінару відвідати одну із установ Хмельниччини.

21 лютого всі бажаючі священнослужителі, а це представники Римо-Католицької Церкви, Релігійного Центру Української Християнської Євангельської Церкви, Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри України, Всеукраїнського Союзу об’єднань Християн Євангельських Християн-Баптистів, Об’єднання Незалежних Харизматичних Християнських Церков України (Повного Євангелія), Української Греко-Католицької Церкви, Всеукраїнського Союзу Християн Віри Євангельської Пятидесятників, Релігійного Центру Божої Церкви християн віри євангельської України, Української Православної церкви Московського та Київського патріархатів, Асоціації тюремних служителів, Української Уніонної Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня, відвідали Райківецьку виправну колонію № 78.

Під час перебування в установі вони ознайомилися із роботою загальноосвітньої вечірньої школи при колонії, кімнати психоемоційного розвантаження, бібліотеки, їдальні установи, де скуштували їжу, приготовлену для засуджених. Відвідали Православний храм та молитовну кімнату, поспілкувалися з віруючими засудженими. На кінець своєї зустрічі представники конфесій провели богослужіння та помолились за засуджених та працівників установи.

[“Зона Криминала ч. 9 (141) від березня 2008 р., стор. 12.]

[“Волання з Волині ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., стор. 18-20.]

 

Nowy biskup prawosławny w Polsce (PL)

NOWY BISKUP

PRAWOSŁAWNY

W POLSCE

Decyzją Świętego Soboru Biskupów Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego, z dnia 1 kwietnia 2008 r., ks. archimandryta Gabriel (Giba) został powołany na biskupa wikariusza diecezji przemysko- nowosądeckiej, z tytułem “biskup gorlicki”.

Chirotonię (sakrę biskupią) wyznaczono na dzień 1 maja 2008 r. w katedrze św. Marii Magdaleny w Warszawie.

*

* *

Ks. archimandryta Gabriel (Giba) urodził się w Sokółce w 1962 roku. W wieku 22 lat wstąpił do monasteru pw. Zwiastowania NMP w Supraślu. W 1984 r. rozpoczął naukę w Prawosławnym Seminarium Duchownym w Warszawie. Śluby zakonne (mała schima) złożył 6 kwietnia 1986 r. Dzień później został wyświęcony na diakona, a po upływie siedmiu miesięcy na kapłana. 30 marca 1999 r, decyzją św. Soboru Biskupów PAKP, o. Gabriel został podniesiony do godności archimandryty. W 1999 r. ukończył studia na Chrześcijańskiej Akademii Teologicznej w Warszawie. Od 1 maja 2000 r. pełni obowiązki namiestnika Monasteru Supraskiego. 17 lutego 2007 r. obronił rozprawę doktorską pt.: “Zabłudów jako ośrodek kulturalno-religijny Kościoła prawosławnego”.

www.cerkiew.pl

& Ekumeniczna Agencja Informacyjna

[“Wołanie z Wołynia” nr 2 (81) z marca-kwietnia 2008 r., s. 40.]

Nowy biskup prawosławny w Polsce (UA)

НОВИЙ

ПРАВОСЛАВНИЙ

ЄПИСКОП

У ПОЛЬЩІ

Рішенням Святого Собору Єпископів Польської Православної Автокефальної Церкви від 1 квітня 2008 р. о. архімандрита Ґабріеля (Ґіба) призначили єпископом-вікарієм Перемишльсько-Новосанчівської дієцезії з титулом “ґорлицький єпископ”.

Хіротонію призначено на 1 травня 2008 р. в кафедрі Марії Магдалини у Варшаві.

*

* *

О. архімандрит Ґабріель (Ґіба) народився в Сокілці у 1962 році. У віці 22 років поступив до монастиря Благовіщення Пресвятої Богородиці в Супраслі. У 1984 р. почав навчання в Православній Духовній Семінарії у Варшаві. Чернечі обіти склав 6 квітня 1986 році. Через день був висвячений на диякона, а через сім місяців – на священика. 30 березня 1999 р., рішенням Святого Собору Єпископів ППАЦ о. Ґабріель був удостоєний гідності архімандрита. У 1999 закінчив Християнську Теологічну Академію у Варшаві. Від 1 травня 2000 р. виконував обов’язки намісника Супраського Монастиря. 17 лютого 2007 р. захистив докторську дисертацію під заголовком: “Заблудів як культурно-релігійний осередок Православної Церкви”.

www.cerkiew.pl

& Ekumeniczna Agencja Informacyjna

[“Волання з Волині” ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., стор. 40.]

Święta

Niedziela, III Tydzień Wielkanocny Rok A, I Trzecia Niedziela Wielkanocna

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3053795

Statystyki

Zegar