Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Ksiądz Proboszcz

Ks. Witold Józef Kowalów – urodził się 29 maja 1967 roku, katolicki duszpasterz, publicysta i wydawca. Syn Stefana Kowalów i Heleny z d. Stanek. Urodził się 29 maja 1967 roku w Zakopanem. Po ukończeniu szkoły podstawowej w Białym Dunajcu Górnym, rozpoczął I Liceum Ogólnokształcące im. Oswalda Balzera w Zakopanem. Egzamin maturalny złożył w 1986 roku. W tym samym roku wstąpił do Wyższego Seminarium Duchownego Archidiecezji Krakowskiej. W 1992 roku otrzymał święcenia kapłańskie i uzyskał stopień magistra historii Kościoła na Wydziale Teologicznym Papieskiej Akademii Teologicznej w Krakowie. Od 1992 roku pracuje na Ukrainie. Od października 1992 roku jest proboszczem parafii Ostróg na Wołyniu, a od 1993 r. duszpasterzem parafii Kuniów (diecezja kamieniecka); ponadto w latach 1992-1995 był proboszczem parafii Zdołbunów i Klewań, które przekazał swemu następcy – ks. Andrzejowi Ścisłowiczowi. Członek Rady Głównej Synodu Archidiecezji Lwowskiej (1995-1997). Członek Rady Kapłańskiej Archidiecezji Lwowskiej (1993-1996). Redaktor naczelny czasopisma religijno-społecznego rzymskokatolickiej diecezji Łuckiej „Wołanie z Wołynia”. W latach 1996-2000 członek Rady Kapłańskiej Diecezji Łuckiej. W 1999 roku mianowany członkiem Komisji Episkopatu Rzymskokatolickiego Ukrainy ds. Środków Społecznego Przekazu. Laureat IX Polonijnej Nagrody im Ireny i Franciszka Skowyrów  za „całokształt twórczości nt. Kościoła katolickiego i Polaków na Wołyniu” (2002). Wykładowca Uniwersytetu Narodowego "Akademia Ostrogska".

Poprzedni proboszczowie

Wykaz księży proboszczów ostrogskich, ułożony przez ks. prałata Florentyna Czyżewskiego w Łucku

 1. B i e ż a n o w s k i   Wojciech. Pierwszy akt chrztu, udzielonego przez ks. Bieżanowskiego - 24 kwietnia 1596. Testament jego sporządzony 11 sierpnia 16716, oblatowany w Łucku 20 lutego 1618. Ostatnia wzmianka o księdzu B. w akcie chrztu z 17 lipca 1616. Zmarł prawdopodobnie w 1617 w Ostrogu i tam zapewne pochowany. 17 stycznia 1617 chrzcił O. Szymon, bernardyn z Zasławia „in absentia tunc Parochi Ostrog.” 10 lipca figuruje X. Jan Jarosławski (Jaroslawiensis), dotychczasowy wikary ostrogski, już jako komendarz.
 2. W i t k o w s k i   Wojciech 1619-1623. Pleban rówieński. Po raz pierwszy figuruje w akcie chrztu z dnia 1 grudnia 1619. Brak aktów od 6 stycznia 1623 do 10 sierpnia 1625.
 3. R a m u ł t   Mikołaj-Aleksander, kustosz kolegiaty jarosławskiej, dziekan zasławski, oficjał i kanonik łucki - 1623-1648 (w ks. metr. oznaczonej N I. jest notatka o odbyciu wizyty generalnej w dniu 15 marca 1630 przez ks. Stanisława Łozę, dziekana i oficjała łuckiego). 2 lipca 1623 nadaje Anna na Ostrogu Chodkiewiczowa, wojewodzina wileńska, księdzu Aleksandrowi Ramułtowi, plebanowi ostrogskiemu, plac dla wybudowania na nim browaru.
 4. M a c h o c k i   Stanisław-Aleksander. Pierwszy raz spotykamy w charakterze wikarego ostrogskiego w akcie chrztu z dnia 4 listopada 1634.
 5.  W a c h o c k i   (?).
 6. S i e r a c k i   Andrzej. W akcie ślubu z dnia 27 stycznia 1658 r. figuruje jako praepositus. Brak akt z lat 1656 i 1657 „ob aniduas turburbationes”. Dziekan zasławski (24. VI 1669), testament z dnia 16. XI 1672, aprob. 227. X. 1673.
 7. S o l e c k i   Marcin-Michał (1674-1682?). Wzmianka o nim, jako o proboszczu ptyckim, w testamencie Krystyny Jabłońskiej z dnia 5 października 1673. Po raz pierwszy spotykamy się z jego nazwiskiem w akcie ślubu z dnia 29 stycznia 1676, gdzie występuje w charakterze świadka, jako praepositus ostrogensis.
 8. B o ż e n i e c - J e ł o w i c k i   Jan-Stanisław, kanonik i surogat łucki, proboszcz ostrogski (1682-1699). Wymieniony, jako ojciec chrzestny, w akcie z dnia 27 grudnia 1682.
 9. B i e g a ń s k i   Stanisław-Franciszek, biskup wołoski (1699-1709), franciszkanin, zmarł w Ostrogu. Napis na płycie (z herbem Pomian): „Deo O M Hic jacet positus in medio gregis suae frater Stanislaus Biegański episcopus Bacconensis Praepositus Ostrogensis (Radosicensis) (Brodensis) (Dąbroviensis) falis cessis Die 24 Januarii Anno Dni 1709”.
 10. K a r s z a   Ludwik, franciszkanin, d-r teologii w Akademii Zamojskiej. 1709-1716.
 11. K a s z o w s k i   Konstanty, kanonik gnieźnieński, dziekan katedralny i oficjał generalny łucki, zmarł 16 marca 1726 w Łucku i tu pochowany. 1716-1726.
 12. O ż g a   Jan-Samuel, biskup kijowski. 1726-1730.
 13. O l s z a ń s k i   Józef, biskup serreński, sufragan chełmski, sede vacante administrator diecezji łuckiej. Zmarł po 5 grudnia 1735 a przed majem 1736 w Łucku i tu pochowany. 1730-1734.
 14. T o m a s z e w s k i   Stanisław, kanclerz kijowski, potem kanonik, wreszcie dziekan katedralny łucki. Objął prepozyturę ostrogską 27 marca 1735, zmarł 17 stycznia 1751 r. i tu pochowany. Żył lat „prope” 50. 1735-1751.
 15. G o ł u c h o w s k i   Józef-Jan, dziekan katedralny i oficjał kijowski, c. a. 1765 oficjał generalny łucki, prepozyt ostrogski i szarogrodzki. 1751-1772.
 16. K o m o r n i c k i   Franciszek, pleban koniuski, kanonik łucki, biskup cezaropolitański, sufragan łucki, prepozyt ostrogski (1773-1780), zmarł 10 maja 1780 r. w Ostrogu i tam pochowany; żył lat 47.
 17. U m i ń s k i   Józef, kanonik katedr. łucki, proboszcz ostrogski (1780-1805), zmarł 23 stycznia 1850 w Ostrogu, już, jako archidjakon katedry łuckiej, mając lat 66. Pogrzebany na cmentarzu w Ostrogu.
 18. Ł y s z e w s k i   Dominik, kanonik honorowy ołycki. Zmarł lat 67-iu 26 października 1852 w Ostrogu i tam pochowany. 1818-1852.
 19. M a r k i e w i c z   Bartłomiej. Zmarł lat 59-ciu 15 listopada 1818 w Ostrogu i tam pogrzebany. 1805-1818.
 20. M o c z y d ł o w s k i   Tymoteusz. 1852-1855.
 21. K l o n o w s k i   Teodor, prefekt i proboszcz ostrogski, vice-dziekan rówieński i ostrogski, żył lat 52, zmarł 15 grudnia 1874 w Ostrogu i tamże pochowany. 1855-1874.
 22. N a r b u t   Ewaryst. 1875-1876.
 23. K r z e m i ń s k i   Władysław, magister teologii, prefekt szkół ostrogskich. 1876-1888.
 24. Z i e l i ń s k i   Cezary, syn Jana i Marjanny z Bukowskich. Zmarł 19 października 1894 w Ostrogu i tam pogrzebany. Żył lat 57. 1888-1894.
 25. M a s z e w s k i   Wacław, kandydat teologji, prefekt szkół ostrogskich i proboszcz. 1894-1908.
 26. P u z y n o w s k i   Marek, proboszcz i dziekan ostrogski. 1903-1917.
 27. M  i o d u s z e w s k i   Antoni. 1917-1918.
 28. P t a s z y ń s k i   Józef, prałat kapituły kolegjalnej ołyckiej. Objął parafję ostrogską 9 marca 1919.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Uzupełnienie współczesne:

 29.  M i l a n o w s k i   Piotr. 1939-1945. Urodził się w 1867 r. Święcenia kapłańskie przyjął w 1893 roku. Proboszcz i dziekan ostrogski od 1939 roku. Prałat Kolegiaty w Ołyce. Parafię w Ostrogu opuścił w 1945 roku udając się do Krakowa. Zmarł w Zakładzie Helclów w Krakowie ok. 1947 r. Pochowany w grobowcu oo. kapucynów na Cmentarzu Rakowickim w Krakowie.
 30. K a s z u b a   Serafin Alojzy. 1948-1958. Administrator. Sługa Boży z zakonu kapucynów. W grudniu 1940 roku dobrowolnie udał się do pomocy na Wołyń. Docierał do Ostroga z Równego. Apostoł Kościoła Milczenia. Duszpasterz w Kazachstanie. Wzór niezachwianego zaufania Opatrzności Bożej w najtrudniejszych okolicznościach życia. Zmarł 20 września 1977 roku we Lwowie.
 31. A n d r u s z c z y s z y n   Antoni. 1989-1990. Administrator.
 32. C z a j k a   Władysław. 1990-1992. Administrator.
 33. K o w a l ó w   Witold Józef. Od 1992 r. Proboszcz.

Wywiad z proboszczem

"Głos z Wołynia" - rozmowa z ks. W. J. Kowalowem

http://www.jezuici.pl/ksawery/mis.php?id=11&PHPSESSID=81dfc7536bcc4ce0403621c3522564f1

Ks. Jerzy Sermak SJ: Od 1992 roku pracuje Ksiądz na Ukrainie, a konkretnie na Wołyniu. W jaki sposób Ksiądz tam trafił?

Ks. Witold Józef Kowalow: Po święceniach kapłańskich, na moją własną prośbę, zostałem skierowany przez ks. kard. Franciszka Macharskiego do pracy w archidiecezji lwowskiej i metropolita lwowski mianował mnie wikariuszem w parafii w Równem. Już w pierwszym dniu mojej pracy trafiłem do Ostroga, gdzie był kościół filialny mojej parafii. Tam też zostałem najpierw wikariuszem, a później proboszczem.

Ks. J.S.: Czy wcześniej wiedział Ksiądz, co go tam czeka: jacy będą ludzie, jaka będzie praca?

Ks. W.J.K.: Coś niecoś wiedziałem, choć nie była to oczywiście pełna wiedza. Wakacje jako kleryk, a później jako diakon, spędzałem w archidiecezji lwowskiej. Pomagałem wtedy w katedrze ks. Ludwikowi Kamilewskiemu, jak również księdzu pochodzenia łotewskiego, Augustynowi Mednisowi. Koniec lat 80. i początek 90. był na Ukrainie czasem bardzo żywiołowego odradzania się Kościoła. Przeżywaliśmy konsekracje odzyskiwanych kościołów jak również pierwsze uroczystości I Komunii św. po kilkudziesięciu latach. Były to uroczystości bardzo wzruszające, ale to były tylko święta. Przebywając pośród tamtejszych księży, widziałem również ich codzienną pracę, znaczoną wieloma problemami. Po kilku pobytach wakacyjnych miałem więc jakiś obraz pracy w archidiecezji lwowskiej.

Ks. J.S.: I nie zraziło Księdza to, co tam widział i słyszał, do pracy na Ukrainie?

Ks. W.J.K.: Przede wszystkim nie miałem nic do powiedzenia. Dostałem nominację do pracy na Wołyniu i po prostu poszedłem do tej pracy.

Ks. J.S.: Jak wyglądało spotkanie z rzeczywistością? Co tam Ksiądz zastał?

Ks. W.J.K.: Był to zupełnie inny teren. To tak jak w naszym kraju: inaczej wygląda Galicja, a inaczej inne rejony Polski. Wołyń był pod zaborem rosyjskim, dlatego jest to teren różny od ziemi lwowskiej. Widać to w architekturze, w mentalności ludzi.

Ks. J.S.: Czy Ksiądz pracuje z Polakami, czy z Ukraińcami?

Ks. W.J.K.: Większość moich parafian to osoby pochodzenia polskiego, głównie przesiedleńcy do Kazachstanu z Ukrainy Środkowej, którzy w latach 1947-48 i później wracali z Kazachstanu. Gdy okazało się, że nie istnieją już domostwa, które musieli opuścić w latach trzydziestych, szukali miejsca, gdzie się osiedlić. I tak trafili do Ostroga, do Równego, do Szepetówki, do Sławuty. Zresztą na tych terenach jeszcze przed wojną prawie 55% ludności stanowili Polacy, podczas gdy w tej części Ukrainy, która była po stronie polskiej, mieszkało ich tylko 18%. W mojej parafii są jednak również Ukraińcy i jest ich coraz więcej. Mam jeszcze parafian pochodzenia czeskiego, niemieckiego i mam nawet jednego Holendra.

Ks. J.S.: Oprócz różnych narodowości ma Ksiądz na terenie swojej parafii również ludzi różnych religii, a więc katolików, grekokatolików, prawosławnych. Czy ta różnorodność wyznaniowa nie stanowi problemu dla miejscowego proboszcza?

Ks. W.J.K.: Grekokatolików na Wołyniu jest stosunkowo mało. Oni są tam w jeszcze w większej diasporze niż my. Mają, zdaje się, 12 parafii. Natomiast nasza diecezja łucka na tym samym terenie ma 33 parafie rzymskokatolickie. Współpraca między nami układa się bardzo poprawnie. Dotyka ona zresztą najróżniejszych sfer. Nieraz się zdarza, że nasz ksiądz spowiada się u bazylianina i odwrotnie.

Ks. J.S.: A czy z prawosławnymi jest jakiś dialog czy współpraca?

Ks. W.J.K.: Jest pewien dialog, choć trzeba przyznać, że na jego zahamowania ma wpływ kryzys dialogu odgórnego. Mamy jednak kontakty między parafiami. Gdy jest jakaś uroczystość w soborze w Ostrogu, to idę tam razem z moimi parafianami. Natomiast gdy u nas jest odpust albo gdy przyjeżdża biskup, to ja zapraszam księży prawosławnych i oni też przychodzą. Warto pamiętać, że ich święty Teodor Ostrogski, jako książę Ostrogu, ufundował tam w 1440 roku katolikom kościół. Zbliża nas również wspólny los prześladowanych Kościołów. Najgorsze prześladowania nie były w latach stalinowskich, ale za czasów Chruszczowa. Wtedy, w tym samym roku 1961, zamknięto i kościół katolicki, i sobór prawosławny. Podobnie, pod koniec lat 80., prawosławni odzyskali sobór, a my odzyskaliśmy kościół. Wspólna dola łączyła nas kiedyś, łączy nas i dziś.

Ks. J.S.: Czy to nie jest tak, że my katolicy możemy przyciągnąć ludzi do kościoła krótszymi nabożeństwami, a także obrazkami, medalikami, a grekokatolicy czy prawosławni takich możliwości nie mają?

Ks. W.J.K.: Wydaje mi się, że ma to pewne znaczenie, ale nie za wielkie. Wielu ludzi żyjących na Ukrainie, którzy byli niewierzącymi i nie praktykującymi, w Kościele katolickim odnalazło cel swych poszukiwań. Oczywiście ich mentalność jest nieco inna od naszej. Oni szukają przede wszystkim głębi, mistyki, przeżycia. Te elementy są obecne również w Kościele rzymskokatolickim. Natomiast jeśli chodzi o te możliwości, o których Ojciec wspomniał, to i tak są one mniejsze niż możliwości np. protestantów. Jesteśmy mniej więcej pośrodku. Zresztą Kościół greckokatolicki też ma wielką pomoc płynącą z Zachodu, z diaspory. Bardzo szybko rozwijają się na naszym terenie Kościoły protestanckie i różne sekty. Wydaje się nawet, jakby pewne elementy chrześcijańskie brane były u nich bardziej na serio niż w Kościele prawosławnym czy katolickim.

Ks. J.S.: Czy jest różnica w pracy *****sterskiej prowadzonej w parafii w Polsce od tej, jaką Ksiądz prowadzi na Ukrainie?

Ks. W.J.K.: Trudno jest mi odpowiedzieć na to pytanie, bo niestety jako kapłan nigdy w Polsce nie pracowałem. No, ale oczywiście miałem jakiś obraz *****sterzowania, ukształtowany przez mojego księdza proboszcza i wikariuszy, przez seminarium w Krakowie. Nie miałem jednak bezpośredniego doświadczenia. No, ale przecież ludzie są tacy sami; inni, ale tacy sami. Grzech jest przecież ten sam, łaska Boża taka sama. Może nawet to działanie łaski Bożej jest bardziej widoczne tam, gdzie przez kilkadziesiąt lat Chrystus był wygnany nie tylko ze świątyń, ale w ogóle z życia publicznego. Oprócz tego zwykłego *****sterzowania dochodzą jeszcze problemy dnia codziennego, jak rozmaite remonty, aprowizacja, utrzymanie plebanii, zapewnienie warunków do życia siostrom pracującym przy parafii. Są to sprawy, którymi niekoniecznie musiałby się zajmować ksiądz, no ale w naszej sytuacji to wszystko złożone jest na barki *****sterza.

Ks. J.S.: Może się mylę, ale mi się wydaje, że dzisiaj o wiele trudniej znaleźć misjonarza gotowego do pracy w Afryce czy Ameryce Południowej, a jakby więcej chętnych jest do pracy na Wschodzie.

Ks. W.J.K.: Jeśli by tak było, to dlaczego ciągle u nas są tak wielkie braki kadrowe? Przecież istnieją jeszcze takie miejsca na Ukrainie, gdzie kiedyś pracowali jezuici, a dzisiaj ich tam nie ma. Znam też księży, którzy pracują na Ukrainie, a wcześniej pracowali np. w Tunezji, w Emiratach Arabskich, na Filipinach, i słyszę od nich, że łatwiej im się pracowało w Afryce niż na Ukrainie. Nawet jeden stary misjonarz afrykański mówił mi, że jeśli gdzieś w buszu znalazł budkę telefoniczną, to mógł się z niej połączyć z całym światem. Na Ukrainie nie zawsze udaje mu się to uczynić nawet z miasta.

Ks. J.S.: W jaki sposób i jakimi środkami próbuje Ksiądz przede wszystkim oddziaływać na ludzi, których ma powierzonych swej *****sterskiej pieczy?

Ks. W.J.K.: Oprócz zwyczajnego *****sterstwa wydajemy dwumiesięcznik, zatytułowany Wołanie z Wołynia. Jest to pismo diecezji łuckiej. Do pracy przy tym czasopiśmie udało się zaangażować świeckich, nie tylko zresztą katolików, ale także prawosławnych, między innymi profesorów z Akademii Ostrogskiej. Jest to wyższa uczelnia, która 22 stycznia przez prezydenta Ukrainy została podniesiona do rangi uniwersytetu. Staramy się współpracować z tym uniwersytetem, choćby przez obecność na różnych sesjach naukowych i na innych imprezach organizowanych przez tę uczelnię. Na Akademii Ostrogskiej dwukrotnie już organizowano Dni Kultury Polskiej. Jest i chyba zawsze był w Ostrogu duch wzajemnej tolerancji. Jeśli czegoś mi brakuje, to przede wszystkim czasu, aby móc sprostać temu, co jest do zrobienia.

Ks. J.S.: Cieszę się, że od kilku lat nasz Posłaniec dociera i do Was. Dostajecie go dzięki inicjatywie, jaką podjęliśmy razem z naszymi Czytelnikami, aby wesprzeć Rodaków na Wschodzie. Czy służy Wam nasz miesięcznik?

Ks. W.J.K.: Chciałbym bardzo podziękować za to czasopismo. Otrzymuję pięć egzemplarzy, którymi dzielę się z księdzem z sąsiedniej parafii, z siostrami zakonnymi i ze świeckimi. Gdyby można było, to prosiłbym nawet o więcej egzemplarzy Posłańca. Myśląc o rozwijającym się u nas Apostolstwie Modlitwy, przetłumaczyliśmy na ukraiński książeczkę o. Jana Popiela Rozmowy o modlitwie. Za to również jesteśmy bardzo wdzięczni Wydawnictwu WAM. To też jest wkład w pomoc dla Kościoła na Wschodzie.

Ks. J.S.: Co dla Was mogą zrobić czytelnicy Posłańca Serca Jezusowego?

Ks. W.J.K.: Na pewno liczymy na modlitwę. Kiedy mamy pewność, że ktoś się za nas modli, to zawsze traktujemy to jako wielką pomoc. Kiedy w trudnych chwilach, a nawet w zniechęceniu, przypomni sobie człowiek, że ktoś się modli za niego i za jego wiernych, to już jest wiele. To jest chyba ta pierwsza i najważniejsza pomoc, jaką może nam wyświadczyć każdy. Nie wszyscy mogą pomóc finansowo, nie każdy może pojechać na teren misyjny, ale każdy może pomóc modlitwą.

Ks. J.S.: Będziemy się starać w taki i w inny sposób pomagać. Serdecznie dziękuję za rozmowę.

źródło: Posłaniec Serca Jezusowego, V/2000

Ks. Wojciech Bieżanowski (UA) 1/2

О. Войцех Бєжановський

Кс. Войцех Бєжановський (Wojciech Bieżanowski) є першим відомим нам острозьким католицьким плебаном. Донедавна наші відомості про нього обмежувалися лише коротким повідомленням Флорентина Чижевського у його переліку острозьких ксьондзів пробощів1 та фраґментарними відомостями, наведеними Станіславом Кардашевичем у його праці “Давня історія міста Острога”2. До того ж, інформація, наведена Ф.Чижевським, є не зовсім точною.

Єдиним, поки що відомим нам джерелом, яке більш-менш достатньо висвітлює біографію В. Бєжановського, є Хроніка Острозького фарного костелу3. Хроніка Острозького фарного костелу (приблизно поч. XV ст. поч. XIX) є унікальною працею і містить велику кількість матеріалів стосовно історії Острожчини, близьких до неї територій, а також подій, що так чи інакше торкалися тих державних утворень, що існували у названий період на теренах Польщі, Литви та України. Окрім суто наративних повідомлень, у Хроніці є багато інформативних вкраплень документального характеру, серед яких – копії тестаментів, привілеїв, топографічний опис міста Острога 1622 року, реєстри прибутків та видатків острозького костелу, візитації тощо. Хроніка є важливою і тим, що містить аж три згадки про Острозьку Академію4.

Розпочав написання Хроніки на поч. 20-х років XVII ст. місцевий католицький священик кс. Войцех Вітковський (1619-1623), який і присвятив своєму попередникові Войцеху Бєжановському кілька сторінок своєї праці. І хоча В. Вітковський, пишучи про В. Бєжановського, очевидно, керувався гаслом: “Про мертвих або добре, або нічого” (цей короткий біографічний нарис подає священика трохи тенденційно, переважно – з позитивної точки зору), однак це повідомлення є важливим з огляду на свою унікальність.

Народився Войцех Бєжановський близько 1536 року у місті Дембовці5. На жаль, імена його батьків продовжують залишатися невідомими. Молоді роки Войцех провів “при Краківській Академії”, очевидно в ній навчаючись, а, можливо, пізніше й викладаючи. Згодом В. Бєжановський отримав посаду священика у дієцезії Краківської кафедри. Суфраганом останньої на той час був Якобус Мілевський, який і висвятив Бєжановського у священицький сан.

У 1582 році кс. Войцех зустрівся у Кракові з київським воєводою князем К.-В. Острозьким, який і запросив його до свого родинного міста Острога, очевидно, з метою передати ксьондзеві острозьку римо-католицьку парафію. Два роки В. Бєжановський, як зазначено в Хроніці, тримав водночас Острозьку та Дубенську плебанії. У 1584 році ксьондз взяв від кн. К.-В. Острозького на дві вищезгадані плебанії презентацію, не беручи однак інвеститури, тобто, призначення на церковну посаду. Про причини цього відомостей не маємо.

Поч. 80-х років XVI ст. позначився в історії церкви на Волині, як бачимо з розповіді автора Хроніки, значними переслідуваннями католиків зі сторони представників “грецької віри”. Причиною цього стала реформа календаря. Справа у тому, що на той час досить помітними були суттєві розходження дат церковних свят із рухом небесних тіл. Це спричинилося до того, що серед керівництва католицької церкви постало питання про внесення поправок до тогочасного календаря, що й було зроблено у 1582 році. Православні, однак, не погодилися із таким маневром, що й призвело до посилення напруження між цими двома визнаннями, яке згодом вилилось у полемічній літературі.

З огляду на сказане вище можемо стверджувати, що острозькі православні міщани стали першими ворогами новоприбулого католицького священика, так що “ксьондз плебан рідко міг з’явитися на вулиці чи на міському ринку, не зазнавши тієї чи іншої образи” зі сторони вищезгаданих людей. Більше того, якби останній не відчував підтримки зі сторони деяких католиків – слуг при дворі Костянтина-Василя Острозького, – та, зрештою, і самого князя, який “як людина далекоглядна і побожна проявляв до нього свою ласку у доброчинності й охороні”, йому довелося б, очевидно, назавжди залишити Острог і пошукати кращої долі. А потреба в підтримці та протектораті дійсно була.

Після приїзду до Острога ксьондзеві доводилося зважати на настрої місцевого православного населення. Останні ж, як ми побачили вище, не були достатньо дружніми. Траплялося, що розгнівані міщани вночі нападали на його будинок і єдиним порятунком для ксьондза була втеча. Утискали його й тим, що без його згоди на костельному цвинтарі зводили будинки чи примушували його парафіян працювати у дні католицьких свят. Будь-хто, якщо він був католиком і приїжджав у якійсь справі до Острога, не залишався без образи зі сторони православного населення міста. Зазнавав новоприбулий ксьондз неприємностей і в маєтках, що належали костелові: його піддані нераз повставали проти нього.

Умів однак, як резюмує автор Хроніки, священик у труднощах Богові служити, сумлінно виконував ввірені йому обов’язки, водночас просячи Бога про припинення переслідувань зі сторони “схизматиків”. Над усе старався не подавати приводу для ворогів до обмов та пересудів: в усьому життя його, як зазначає В. Вітковський, було чисте й достойне священика.

В. Бєжановський, дотримуючись канонів католицької церкви, не одружувався. Більше того, він не тільки не дозволяв перебувати у своєму будинку стороннім жінкам, а й навіть своїй братовій. Жив як пустельник разом із костельним дзвонарем. Ксьондз легко переносив чужі образи та гнів. Сам же злитися не вмів, і найбільшим його гнівом було, коли казав кому-небудь: “Качка в тобі”, за що дехто називав його качкою. В особистому житті кс.Войцех був людиною скромною: в одязі (а одягався він як звичайно священики) та інших речах любив простоту. Не властивою для нього була і надмірна пристрасть до алкоголю: як підкреслював автор Хроніки, “ніхто ніколи не бачив його п’яним”.

Ксьондз охоче виконував свої священицькі обов’язки. Під його опікою були не тільки острожани. Іноді йому доводилося на прохання людей відлучатися з міста майже на десять миль, щоб відвідати хворих чи учинити якісь інші священицькі послуги. Траплялося це тому, що в той час католицьких костелів на Волині та Наддніпрянщині були небагато. Так трудився священик не тільки впродовж молодих літ, але й на схилі свого життя. Благочестивою поведінкою та добрими справами ксьондз зумів прихилити до себе навіть ворогів.

Враховуючи ту обставину, що в часи Середньовіччя та на початках Нового часу Церква (чи то православна, чи католицька, чи протестантська) поряд із навчальними закладами вищого типу, такими як Острозька, Краківська, Замойська академії була основним осередком культури та освіти, вважаємо, що роль Войцеха Бєжановського в культурному розвитку Острога є значною. Власне, Церква та освіта в той час були майже нероздільними, тому, хоча прямих вказівок на це немає, можемо припустити, що ксьондз зробив багато для піднесення освітнього рівня острозьких міщан, сам будучи людиною надзвичайно освіченою як на той час. Після його смерті залишилася унікальна колекція книг, серед яких “Cathechesmus Romanus, Beati Brunonis explicatio psalmorum, Decreta Concilii Tridentini” та багато інших6. Крім того, як ми могли переконатися вище, Войцех Бєжановський фактично був клієнтом кн. К.-В. Острозького і, можливо, навіть був певною мірою причетним до становлення та розвитку Острозької Академії. Так у постійній праці проминуло 34 роки його перебування в Острозі.

Помер Войцех Бєжановський у суботу 14 серпня 1616 року7 перед святом Успіння Найсвятішої Діви Марії, будучи на той час вже майже вісімдесятирічним старцем. Перед смертю священик здійснив сповідь та прийняв сакрамент із руки заславського плебана Бенедикта Стрийковського. 11 серпня ним був написаний тестамент8, текст якого нам, на жаль, невідомий.

Ховати ксьондза приїхало кілька плебанів. Їм допомагали законники-францисканці з Межирича. Поховано кс. Войцеха Бєжановського у склепі під Великим вівтарем в острозькому костелі, де він, як зазначав Войцех Вітковський, “лежить, чекаючи всіх тіл воскресіння до вічного життя”9.

Тарас Вихованець

Ks. Wojciech Bieżanowski (UA) 2/2

Примітки:

Czyżewski F. Wykaz księży proboszczów ostrogskich // Rocznik Wołyński. – Równe, 1934. – T. III. – S. 212-213.

2 Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materiały do historji Wołynia. – Warszawa; Kraków, 1913. Оскільки С. Кардашевич у своїй праці опирався, говорячи про кс. В. Бєжановського, на Хроніку острозького фарного костелу (“współczesny rękopis”), то ми, лишаючи працю останнього, опиратимемося безпосередньо на це джерело.

3 Wojewódzkie archiwum państwowe w Krakowie. – Sekcja 1 na Wawelu. – Archiwum Sanguszków. – № 1031. – Kronika kościoła farnego ostrogskiego. Див. Ковальський М.П. Документи родинного фонду Сангушків Краківського державного воєводського архіву як джерела з соціально-економічної історії України XVI-XVIII ст. // Архіви України. – 1983. – 3. – С. 60-63.

4 Kronika… – S. 119, 153; третя згадка про Академію міститься у фундації Анни-Алоїзи Ходкевич острозькому фарному костелу 1624 р. Копія цієї фундації знаходиться у Хроніці, проте, на жаль, відсутня нумерація сторінок; див. також.

Ковальський М.П. Етюди з історії Острога: Нариси.-Острог, 1998.- С.23.

5 Вірогідно, Белзького воєводства.

6 Список книг В. Бєжановського див на С. 112 Хроніки. Див. також додаток до статті.

7 Ф. Чижевський помилявся, наводячи дату смерті кс. В. Бєжановського – 1617 р. Див. Czyżewski F. Wykaz… – S. 213.

8 Ibidem. – S. 212.

9 Kronika… – S.101-106.

 

Додаток.

Список книг, що залишилися після смерті кс. В. Бєжановського [I]

Księgi niebościkowskie są zregestrowane własną ręką dzwonnika, któremu były powierzone //

Chrysostomus J. Opera omnia in 2 thomy [II].

Platina B. Cremonensis De vita et moribus Summorum Pontificum historia... [III]

Sokolowski S. De verae et falsae Ecclesiae discrimine... libri tres [IV].

Romanus Cathechesmus in follio Polonus Idiomate explicatus.

Sarnicki S. Annales sive de origine et rebus gestis Polonorum et Lithuanorum libri octo [V].

Beati Brunonis explicatio psalmorum.

Liber in quarto de expositione Missale (?) de Horis Canonicis et de Censuis.

Herburt J. Locorum de fide communium latino-polonorum liber I [VI].

Appologia Novi Campiani pro Catholica Fide.

Missale Provinciae Cracoviensis [VII].

Homiliae Venerabilis Bedae.

Cathechesmus Romanus.

Benedicti Herbesti Liber Polonicus.

Henricy (..?) mesy homiliarum. Thomus quintus.

Decreta Concilii Tridentini.

Calepino A. …Dictionum latinarum e greco pariter diriuatium… [VIII]

Homiliae Broczliwy (Broickwy?) [IX].

Примітки до додаку:

[I] На жаль, місцезнаходження цієї колекції тепер невідоме. У списку також не зазначено місць та років видань. Деякі назви уточнено за каталогами.

[II] Відомим є зібрання творів І. Хрисостома в 5-ти томах. Тут же зустрічаємо останнє в двох томах. Можливо, укладач переліку мав на увазі наявність у колекції якихось двох томів із вищезгаданого зібрання. Вірогідно, йдеться про венеціанське видання 1549 р. Див. Каталог палеотипов из фондов Львовской научной библиотеки им. В. Стефаника АН УССР.К.: Наук. думка, 1986.С. 92.

[III] Очевидно, мається на увазі видання, що вийшло у Кельні у 1529 р. Див. там же.С.125.

[IV] Ця книга витримала кілька видань. Мабуть, мається на увазі краківське 1583 р. Див. Nowy Korbut: Bibliografia literatury polskiej / Pod. red. K. Budzyka. – Warszawa, 1963. – T. 3. – S. 267.

[V] Очевидно, йдеться про краківське видання 1587 р. Див. Nowy Korbut... – T. 3. – S. 217.

[VI] Краків, 1569. Наступних томів цієї праці не вийшло. Див. Nowy Korbut... – T. 2. – S. 258.

[VII] Існують дві книжки з подібними назвами: “Missale Cracoviense noviter impressum” (Лейпціг, 1502-1505) та “Missale Cracoviensis dyocesis” (Краків, 1515-1516). Очевидно, тут ідеться про другу, хоча не виключено, що наведена в переліку книга не має нічого спільного з цими двома і має цілком самостійний характер. Див. Каталог...С. 112.

[VIII] У переліку наведено тільки імя Калепінус. Відомо про два видання його “Словника”: 1-ше у Базелі 1550 р, 2-ге – б.м. у першій пол.XVI ст. Див. Каталог…С. 36-37.

[IX] Текст у цьому місці нечіткий. Можливо, мається на увазі Broickwy a Konigstein, Antonius. Concordantiae breviores… omnium… materiarum ex Sacri Bibliorum libris.-Кельн, [1542]. Див. Каталог…-С.33; Kronika…-S.111-112.

[Місце першої публікації:]

Острозькі просвітники XVI-XX ст.” – Острог, 2000. – С. 142-147.

Ks. Wojciech Witkowski (UA) 1/2

О. Войцех Вітковський

У XVI-XVII ст. поряд із православними діячами значну роль у становленні та розвитку культури на Волині займали й представники католицької церкви. У контексті історії Острога серед останніх варто назвати кс. Войцеха Вітковського (Wojciecha Witkowskiego), що перебував у цьому місті з 1619 по 1623 рік на посаді священика острозької католицької парафії [1].

На жаль, нам не відомі дата та місце його народження. Не маємо майже ніяких відомостей і про його життя в доострозький період. Відомо лише, що до 1619 року він перебував на посаді рівненського католицького плебана.

Після смерті у 1616 році острозького католицького священика Войцеха Бєжановського (бл. 1536-1616) [2] парафія протягом певного періоду, тобто, до 1619 року, не мала свого плебана. Якийсь час в Острозі знаходились законники-бернардини із Заслава. Однак через конфлікт із межирицьким орденом францисканців бернардини змушені були залишити місто [3]. Це послужило початком поступового занепаду острозької католицької парафії, так що в 1619 році, як зазначається в Хроніці Острозького фарного костелу, у всій дієцезії не було від неї біднішої [4].

У 1617 році до рук молодих князів Костянтина (1597-1618) та Януша (1598-1619) Олександровичів Острозьких перейшла з-під опіки їхнього дядька, краківського каштеляна Януша Острозького (1554-1620), належна їм за спадком частина Острога [5]. В цей же час вищезгадані князі вирішили заповнити вакантне місце острозького плебана і протягом певного часу шукали гідного кандидата на цю посаду [6]. Вбачаючи достойного наступника В. Бєжановського у кс. Якубові Сливському, князі пропонували йому взяти на себе цю працю, проте останній відмовився, у свою чергу вказуючи на можливу кандидатуру рівненського плебана кс. Войцеха Вітковського. В.Вітковський погодився, проте наштовхнувся на незгоду краківського каштеляна Януша Острозького і справа дещо відтягнулась. Острозьку ж парафію Януш тимчасово передав тарновському канонікові кс. Бранвицькому [7].

Стурбоване становищем острозького костелу, католицьке духовенство зібралося у 1619 році в м. Олиці на синод. Останній постановив просити рівненського плебана В. Вітковського, щоб той погодився взяти під свою опіку острозьку парафію [8]. Як свідчить вищезгадана Хроніка, останній прийняв пропозицію і переїхав до Острога, передавши чи відразу, чи через деякий час рівненську плебанію в оренду Лукашові Станішевському [9]. Згодом В. Вітковський отримав презентацію, а потім й інвеституру і таким чином став на чолі острозької римо-католицької парафії [10].

Як ми вже згадували вище, за час відсутності плебана острозький католицький костел значною мірою підупав як у сенсі погіршення проведення богослужінь, так і в господарському плані. Покращення становища костелу стало домінуючою проблемою новоприбулого плебана у початковий період його перебування на цій посаді. Окрім іншого, ксьондз запровадив фінансову звітність острозького духовенства [11], намагався розвязати питання костельної маєтності – села Лючина [12], розпочав процес з острозьким старостою Станіславом Закревським про повернення забраних ним костельних фундушів, що завершився з позитивним для ксьондза результатом [13].

Поряд зі зниженням рівня духовного та господарського життя значно занепала й освітня діяльність острозького костелу. Значною мірою до цього спричинилася пожежа, яка виникла в будинку прикостельної школи через недогляд бакалавра Валентинуса Закліковича, що в ній викладав[14]. Після цієї пожежі, до речі, католицькі учні протягом певного часу навчалися “при Академії руській під керівництвом руського ректора” [15].

Вбачаючи таке становище прикостельної освіти, В.Вітковський вирішив збудувати для католицької школи два нових навчальних приміщення, для чого “спроваджував дерево ... з Рівного підданими своєї Рівненської парафії” [16]. Це мало певне позитивне значення у піднесенні освітнього рівня католицької молоді міста Острога та його околиць.

Та не це було тим, що назавжди вписало імя Войцеха Вітковського на сторінки історії Острожчини. Відомим для нащадків ксьондз став завдяки своїй фундаментальній праці з історії як самого міста Острога, його околиць, так і з загальної історії тих державних утворень, що існували на теренах Польщі, Литви та України у період приблизно з середини XV ст. до 1623 року – як ми її тепер називаємо – Хроніки Острозького фарного костелу [17]. Після смерті ксьондза його справу продовжили наступники [18].

Будучи людиною освіченою та розумною, В. Вітковський усвідомлював важливість збереження історії для нащадків. У передмові до праці автор обґрунтував концепцію важливості запису тих чи інших історичних подій, оскільки “останні з часом випадають з людської пам’яті” [19].

Прибувши до Острога, ксьондз, мабуть, застав тут велику кількість різноманітних документів, записів та нотаток стосовно історії костелу, які були надзвичайно інформативними та цінними. Крім того, очевидно, що В.Вітковський використовував дані й з інших джерел. У своїй праці останній покликається, на жаль, без зазначення конкретних творів, на своїх попередників – Мартина Кромера (С. 4), Мацея Мєховіту, Йоахіма Бєльського (С. 6), Яна Длугоша (С. 16). Окрім наративних творів, як джерела ксьондзові слугували Литовська Метрика (С. 10), певні друковані документи з церковної історії (С. 15) тощо. Все це, очевидно, стало тією джерельною базою, яку В. Вітковський використав під час написання початкової частини Хроніки, тобто – до 1623 року.

На жаль, праця В. Вітковського не дійшла до нас повністю. Частина її з 19 по 100 сторінку втрачена [20]. Хронологічно це займає період з 1497 до 1616 року. Разом із цим безповоротно загублено і багато цінних відомостей стосовно історії Острога та його власників – князів Острозьких.

З огляду на те, що праця дійсно носила монументальний характер і, очевидно, охоплювала велику кількість фактичного матеріалу, вважаємо, що вона могла слугувати як підручник з історії у прикостельній римо-католицькій школі.

Розпочинається Хроніка передмовою, у якій, як зазначалось вище, викладено саму концепцію важливості написання подібної праці. Далі йде розділ “Jakoby dawno i przez kogo kościół w Ostrogu stanął(“Коли й ким був побудований костел в Острозі” перекл. з пол.). Тут стисло викладено історію появи в цьому місті католицького храму. Всі наступні розділи присвячені висвітленню історії роду Острозьких в контексті розвитку Литовсько-Польської держави. Крім цього, на перших сторінках своєї праці В. Вітковський цитує певні князівські привілеї (С. 2), як хроніст, надає уваги незвичайним природним явищам та катаклізмам [21].

Важливим є той факт, що В. Вітковський не тільки використовував існуючі письмові джерела, але, як розуміємо, часто й сам був очевидцем того, про що писав. Особливо це стосується періоду його перебування в Острозі, тобто, 1619-1623 р.р. Ним, зокрема, описано останні дні з життя князів Острозьких – Януша та Костянтина Олександровичів, краківського каштеляна Януша Костянтиновича, Францішка Острозького. Маємо наративні повідомлення про поділ 1621 року маєтностей кн. Острозьких [22], перехід Острога до рук литовського гетьмана Яна-Кароля Ходкевича та його виправу на Хотинську війну [23], приїзд до Острога у 1621 році козаків [24] тощо. В поглядах автора досить часто присутній провіденціалізм, тобто, спроба оцінити ту чи іншу подію з релігійної точки зору. Тим не менше, праця В. Вітковського є унікальною. Саме завдяки їй нам тепер відомо багато фактів стосовно історії Острога та роду Острозьких.

Як ми вже зазначали, Хроніка продовжувалася писатись і після смерті ксьондза. З часом вона поповнилася не тільки наративними повідомленнями, а й різноманітними копіями привілеїв острозькому костелові, документами тощо і на даний момент є важливим джерелом під час вивчення соціального, етнічного складу Острога, його топографії та ін. протягом періоду з сер. XV до поч. XIX ст.

Помер кс. В. Вітковський під час поїздки до м. Львова у кінці квітня 1623, де й був похований у храмі ордену єзуїтів [25]. Протягом певного часу, до обрання на посаду католицького священика Миколая Олександра Рамульта, костелом керував острозький комендант кс. Матеуш Сікорський [26].

Тарас Вихованець

Ks. Wojciech Witkowski (UA) 2/2

Примітки

[1] Czyżewski F. Wykaz księży proboszczów ostrogskich // Rocznik Wołyński. – Równe, 1934. – T. III. – S. 212-213.

[2] Wojewódzkie archiwum państwowe w Krakowie. – Sekcja 1 na Wawelu. – Archiwum Sanguszków. – 1031. – Kronika kościoła farnego ostrogskiego. –S. 101.

[3] Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materiały do historji Wołynia. – Warszawa; Kraków, 1913. – S. 164.

[4] Kronika... – S. 127.

[5] Згідно з поділом 1603 року маєтностей князів Острозьких м.Острог було поділене на дві частини: одна дісталася Янушу Острозькому, краківському каштеляну, а інша – Олександру Острозькому, волинському воєводі. Див. Ковальский Н.П. Акт 1603 года раздела владений князей Острожских как исторический источник // Вопросы отечественной историографии и источниковедения. Днепропетровск, 1975. Выпуск 2.С. 128-129.

[6] Kronika... – S. 116.

[7] Ibidem. – S. 116; Kardaszewicz S. Dzieje… – S. 164.

[8] Kronika... – S. 126-127.

[9] Ibidem. – S. 154.

[10] Ibidem. – S. 129, 136.

[11] Ibidem. – S. 146; фактично з 1622 по 1648 рр у Хроніці переважають записи прибутково-видаткового характеру: навіть існують відповідні розділи, такі як Expensa”, “Liczba panów kościelnych”, “Percepta” тощо. Зазначається про надходження до костелу заповітів, легацій, пожертвувань. Ця частина Хроніки може бути корисною для встановлення персоналійного складу тогочасного Острога, оскільки містить певну кількість просопографічного матеріалу.

[12] Ibidem. – S. 164-165.

[13] Kardaszewicz S. Dzieje… – S. 165.

[14] Kronika... – S. 118-119.

[15] Ibidem. – S.153. Див. Ковальський М.П. Етюди з історії Острога: Нариси.Острог, 1998. С.23; Його ж. Документи родинного фонду Сангушків Краківського державного воєводського архіву як джерела з соціально-економічної історії України XVI-XVIII ст. // Архіви України. –1983. – №3. С. 60-63.

[16] Kronika… – S. 154.

[17] Відомо про існування, щонайменше, двох списків Хроніки. Так, знаємо, що до редакції “Rocznika Wołyńskiego” (гол. ред. Я.Гоффман) на поч. 30-х років ХХ ст. надійшла копія Хроніки від Казиміра Кардашевича, очевидно, нащадка чи родича автора вищезгаданої монографії. Ось що він писав у своєму листі: “Rękopis niniejszy, będący wierną kopją oryginału, został wykonany manu propria (виділення в листі авт.) Stanisława Kardaszewicza (syna autora “Dziejów miasta Ostroga”) w roku 1894 w Ostrogu na Wołyniu. Sam zaś oryginał w owym czasie (dla bezpieczeństwa) był przesłany do Krakowa – do zbiorów Akademji Umijętności lub Uniwersytetu Jagiellońskiego. Czy się tam dostał i rzeczywiście obecnie znajduje – niewiadomo. Warszawa, 28 sierpnia 1931 r. (---) Kazimierz Kardaszewicz, generał brygady – emeryt.” (Akta kościoła farnego ostrogskiego od 1622 r. / Wyd. J.Hoffman // Rocznik Wołyński. – Równe, 1934. – T. III. – S. 192) Чи потрапляла Хроніка до вищезгаданих установ дійсно, невідомо. Не дали позитивних результатів і пошуки вищезгаданої копії Хроніки у фонді Якуба Гоффмана у Держархіві Рівненської області. Окрім вищезгаданого списку, знаємо також про список, що знаходиться у ЦДІА України в м. Києві.Ф. 2227. – Оп. 1. – Спр. 710. НазваAkta kościoła farnego ostrogskiego, które zbierał i pisać począł Xiądz Wojciech Witkowski około roku 1620і паралельно російською «Летопись церкви фарной острожской, которую собирать и писать начал ксендзъ Войцех Витковский около 1620 года». Цей список не є повним, а фактично виписками з оригіналу. У кінці справи зазначено:Wyjątki te z oryginału, udzielonego mi P. Kordasiewicza, przepisywał Pan Felix Wesołowski w Huszczy dla mnie, ja zaś robiłem poszukiwanie z polecenia hr. Ignatjewa, kijowskiego i wołyńskiego Generał Gubernatora gdy była sprawa o odbudowaniu kościołu ostrogskiego. Hushcza, d. 22 lipca 1898. Alexander Złotnicki”. (арк. 30) У справі окрім літопису наявні також певні матеріали з історії вищезгаданого костелу.

Не дивлячись на важливість, Хроніка досі не опублікована повністю. На поч.30-х рр ХХ ст. частину її опублікував Я. Гоффман у щорічнику Rocznik Wołyński” (Akta... – S. 192-212); протягом 1996-1999 рр. фраґментарно Хроніку публікували проф. М. Ковальський та о. Вітольд-Йосиф Ковалів у часописі “Волання з Волині = Wołanie z Wołynia”; стосовно історії Острозької Академії див. №. 9. – 1996; початок Хроніки. –1997. – 19. – С. 45-47; продовж. – 1998. – 20. – С. 45-46; продовж. –1998. – 21. – С. 44-45; Roku 1443. – 1998. - 22. – C. 46-47; продовж. –1998. – 23. – С. 45-47; Roku 1447, Roku 1454. – 1998. – 24. – C. 45-46; Roku 1468, Roku 1471. – 1998. – 25. – C. 46-47; Roku 1474, Roku 1480, około roku 1490, Roku 1492, Roku 1497. – 1999. – 26. – C. 45-47; Anno Domini 1771. A.D. 1772. – 1996. – №13. – C. 43-45; A.D. 1773, A.D.1774.-1997. – 16. – C. 43-45; A.D. 1775, A.D. 1776. – 1997. – 17. – C. 46-47; A.D. 1777, A.D. 1778. – 1997. – 18. – C. 45-47; у 1999 році в тому ж часописі кілька фраґментів Хроніки опублікував автор у № 28. – С. 46-47; №. 29. – С. 46-47; №. 30. – С. 45-46.

[18] Хроніку доведено зі значними перервами до поч. XIX ст.

[19] Kronika... – S. 1. Див. також публікацію початку Хроніки у: Ковальський М. Початок острозької хроніки // Волання з Волині = Wołanie z Wołynia”. – 1997. – Ч. 6 (19). – С. 45-47.

[20] Можна також припустити, що В. Вітковський просто не встиг написати задуману частину Хроніки, залишивши для неї місце. Потім чисті листки було вирвано.

[21] Див. С. 14, 124 та ін.

[22] Див. публікацію фраґменту Хроніки: Rok Pański 1621. Dział wieczny/ Підгот. Т. Вихованець // Волання з Волині = Wołanie z Wołynia. – 1999. – Ч. 3 (28). – С. 46-47.

[23] Kronika... – S. 183-184.

[24] Kronika... – S.184-185; див. також публікацію цього фраґменту: Najazd kozacki do Os[t]roga szkodlywy / Підгот. Т.Вихованець // Волання з Волині = Wołanie z Wołynia. – 1999. – Ч. 4 (29). – С .46-47.

[25] Див. повідомлення Хроніки під 1623 роком. Сторінка не пронумерована.

[26] Kardaszewicz S. Dzieje…-S.166.

 

[Місце першої публікації:]

Острозькі просвітники XVI-XX ст.” – Острог, 2000. – С. 148-154.

Święta

Poniedziałek, XXIX Tydzień zwykły Rok A, I Dzień powszedn

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3642953

Statystyki

Zegar