Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

WIKTORYN WIERZBICKI 1567 – 1587

WIKTORYN WIERZBICKI

1567 – 1587

 

Wiktoryn Wierzbicki urodził się w początku lat 20. XVI w. w osiadłej w Wielkim Księstwie Litewskim (prawdopodobnie na Podlasiu) pols­kiej rodzinie rycerskiej, pieczętującej się herbem Radwan. Jego ojciec Jerzy (Jurij) był bratem Wacława Wierzbickiego, pisarza kancelarii królewskiej i sekretarza Zygmunta I Starego, w r. 1533 nominata na bisku­pstwo kijowskie, a w latach 1534-1555 ordynariusza żmudzkiego. Wysoce jest prawdopodobne, iż właśnie na dworze stryja-biskupa wychowywał się Wiktoryn i tam też zapadła decyzja o obraniu przezeń stanu duchownego. Wykazy stu­dentów immatrykulowanych w tym okresie w Akademii Krakowskiej przynoszą pod rokiem 1544 wiadomość o niejakim Wiktorynie Wierzbickim (Wirzbickim), który jednak został tu odnotowany jako syn Stanisława, trudno więc orzec, czy chodzi o przyszłego biskupa łuckiego, czy też o inna osobę. Nie podlegają natomiast wątpliwości studia prawnicze Wiktoryna w Padwie, odbywane zape­wne na koszt stryja. W r. 1553 został on nawet wybrany tam rektorem (na niektórych spośród ówczesnych uniwersytetów funkcję tę sprawowana każdo­razowo osoba z grona studiujących), żadnego wszakże stopnia naukowego nie uzyskał.

Dnia 18 VII 1555 zmarł stryj i protektor Wiktoryna, biskup żmudzki Wacław Wierzbicki. Mimo jego śmierci przyszły ordynariusz łucki pozostał na Żmudzi, gdzie w następnych latach poświadczony jest jako proboszcz w Widuklach (1558) i kanonik tamtejszej kapituły katedralnej (1560). W tym czasie uzyskał również stalle kanonicką w katedrze wileńskiej (w r. 1561 był jej prokuratorem). Następca stryja w rządach pasterskich na Żmudzi, biskup Jan Domanowski, nadał mu 13 IV 1563 – na kilka miesięcy przed swoja śmiercią – prałaturę archidiakona żmudzkiego. W tymże samym roku występuje Wiktoryn także z tytułem archidiakona łuckiego, a w roku następnym – prepozyta szpi­tala św. Marii Magdaleny w Wilnie (1564). Schyłek roku 1564 przyniósł Wiktorynowi Wierzbickiemu nominację biskupia.

Sukcesorem wspomnianego wyżej Jana Domanowskiego na biskupstwie żmudzkim miarował go w listopadzie lub pierwszej połowie grudnia 1564 (przed 17 XII) król Zygmunt II August. Przed 12 II 1565 nastąpiła też elekcja ze stro­ny miejscowej kapituły katedralnej, a 8 VI t.r. papież Pius IV udzielił (na pół roku przed swoja śmiercią) prowizji kanonicznej. Sakra nominata odbyła się po 26 VI 1565. Rządy nowego pasterza w powierzonej mu diecezji trwały dwa lata. Sprawujący ówcześnie funkcję nuncjusza apostolskiego przy dworze Zygmunta II Augusta biskup Jan Franciszek Commendone napisał o Wierzbickim w liście do św. Karola Boromeusza (Borromeo), iż “wszyscy jednozgodnie przyznają, że jest nie tylko [mężem] uczonym, ale nawet najuczeńszym na Litwie”. Już też 30 I 1567 ostatni Jagiellon na polskim tronie udzielił Wiktorynowi Wierzbickiemu prezenty na biskupstwo łuckie (z tego dnia pochodzi królewskie pismo w tej sprawie, adresowane do namiestnika Chrystusowego), które objąć miał w miejsce zmarłego Jana Andruszewicza. Papież Pius V (późniejszy święty) stosownej zgody udzielił 22 VII (lub 18 VIII) 1567, niemniej w dotychczasowej swej diecezji pozostał Wierzbicki co najmniej jeszcze do jesieni t.r. (jego następca, Jerzy Pietkiewicz, prekonizowany został 17 XI 1567). Godzi się w tym miejscu nadmie­nić, iż w stosownej propozycji konsystorialnej, dotyczącej translacji te­goż pasterza ze Żmudzi do Łucka, zaznaczone zostało, iż jego nowa stolica biskupia jest “suffraganea metropolitanae ecclesiae Gnesnensi”, a zatem już wówczas przestawano uważać biskupstwo łuckie za podległe metropoli­cie lwowskiemu.

Rządy pasterskie Wiktoryna Wierzbickiego w Łucku trwały dwa dziesięciolecia. Hierarcha ten, jako pierwszy w szeregu ordynariuszy łuckich, zasiadł w Radzie Koronnej (senacie), co pozostawało w związku a aktem zawartej 11 VIII 1569 słynnej unii lubelskiej, której był on jednym z sygnatariuszy. Wcześniej jeszcze zapadły uchwały o inkorporacji do Królestwa Polskiego ziem podlaskiej (5 III 1569) i wołyńskiej (26 V 1569), jak również księstwa kijowskiego (5 VI 1569), wchodzących dotychczas administracyjnie w skład Wielkiego Księstwa Litewskiego. Tym samym tereny diecezji łuckiej znalaz­cy się w obrębie Korony, a jej pasterz zasiadł w Radzie Koronnej jako senator Królestwa (dotychczas reprezentował na sejmach koronnych Radę Panów Litewskich – Wielkoksiążęca). Z kolei na płaszczyźnie kościelnej szczególnie doniosłym wydarzeniem jego pontyfikatu był synod diecezjal­ny, zwołany prawdopodobnie w początkach roku 1580, jednakże brak całkowi­tej pewności, czy faktycznie doszedł on do skutku. W r. 1574 biskup Wierzbicki dokonał obsadzenia kanonikatu torczyńskiego w kapitule katedralnej, który wprawdzie ufundowany został jeszcze przez Jerzego Chwalczewskiego (1541), ale przez pierwsze trzy dziesięciolecia swego istnienia prawdopodobnie wakował. Na przeprowadzony w maju 1577 przez prymasa Jakuba Uchańskiego gnieźnieński synod prowincjonalny w Piotrko­wie wysłał ordynariusz łucki (podobnie zresztą, jak i wileński – Wale­rian Protasewicz) jedynie pełnomocników, sam natomiast nie wziął udzia­łu w obradach.

Umarł biskup Wiktoryn Wierzbicki 10 II 1587 we wsi Gródek i znalazł miejsce wiecznego spoczynku w podziemiach kolegiaty w Janowie Podlaskim. Po jego śmierci wakującą diecezją administrował w charakterze wikariu­sza kapitulnego dziekan łucki, ks. Franciszek Srzednicki.

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 5 (90) z września-października 2009 r., s. 47-48.]

 

ВІКТОРИН   ВЄЖБІЦЬКИЙ

1567 – 1587

 

Вікторин Вєжбіцький народився на початку 20-х років ХVІ ст. у великій польській лицарській родині, яка оселилася у Великому Литовському князівстві (правдоподібно, на Підляшші), яка на печатці мала герб Радван. Його батько Єжи (Юрій) був братом Вацлава Вєжбіцького, писаря королівської канцелярії та секретаря Зиґмунта І Старого, у 1533 році номінанта на Київське єпископство, а в 1534-1555 роках – Жмудзького ординарія. Дуже правдоподібним є те, що, власне, Вікторин виховався на дворі стрия-єпископа і там народилося рішення про обрання ним духовного сану. Списки студентів, імматрикульованих у цей період у Краківській Академії містять за 1544 рік відомості про деякого Вікторина Вєжбіцького (Віжбіцького), котрий, однак, був тут записаний як син Станіслава, отже, важко підсумувати, чи йдеться про майбутнього Луцького єпископа, чи про іншу особу. Натомість, не підлягає сумніву те, що Вікторин навчався на теологічному факультеті в Падуї, напевно за кошти стрия. У 1553 році він навіть був обраний там ректором (у деяких тодішніх університетах ці функції виконувала особа із ґрона студентів), однак, жодного наукового ступеня не отримав.

18 липня 1555 року помер стрий і покровитель Вікторина, Жмудзький єпископ Вацлав Вєжбіцький. Незважаючи на його смерть, майбутній Луцький ординарій залишився в Жмудзі, де в наступні роки значиться настоятелем у Відуклях (1558) і каноніком тамтешнього катедрального капітулу (1560). У той час також отримав звання каноніка у Віленській катедрі (у 1561 році був її прокуратором). Спадкоємець стрия у пастирському урядуванні в Жмудзі, єпископ Ян Домановський надав йому 13 квітня 1563 року – за кілька місяців до своєї смерті – пралатуру Жмудзького архидиякона. У тому ж році Вікторин значиться з титулом Луцького архидиякона, а в наступному році – препозитом шпиталя св. Марії Магдалини у Вільні (1564). Кінець 1564 року приніс Вікторину Вєжбіцькому номінацію єпископа.

Спадкоємцем згаданого вище Яна Домановського на Жмудзькому єпископстві призначив його в листопаді або в першій половині грудня 1564 року (перед  17 грудня) король Зиґмунт ІІ Август. Перед 12 лютого 1565 року відбулися також вибори до місцевого катедрального капітулу, а 8 червня того ж року Папа Римський Пій ІV вділив (за півроку до своєї смерті) канонічну провізію. Хіротонія номінанта відбулася після 26 червня 1565 року. Урядування нового пастиря в довіреній йому дієцезії тривали два роки. Єпископ Ян-Франциск Коммендоне, котрий у той час виконував функції апостольського нунція при дворі Зиґмунта ІІ Августа, у листі до св. Кароля Боромея (Борромео), написав про Вєжбіцького: «усі одностайно визнають, що він не лише вчений [муж], але найбільш освічений у Литві». Уже 30 січня 1567 року останній із Яґеллонів на польському троні вділив Вікторину Вєжбіцькому подарунок на Луцьке єпископство (цим днем датований королівський лист у цій справі, адресований до намісника Христа), яке мав очолити після Яна Андрушевича, котрий помер. Папа Римський Пій V (пізніше оголошений святим), дав відповідну згоду 22 липня (або 18 серпня) 1567 року, однак, у дотогочасній своїй дієцезії Вєжбіцький залишився ще, принаймні, до осені цього року (його наступник, Єжи Пєткєвіч, був преконізований 17 листопада 1567 року). Тут варто відмітити, що у відповідній консисторіальній пропозиції, яка стосувалася переведення того ж пастиря із Жмудзі до Луцька, було зазначено, що його нова єпископська столиця є «suffraganea metropolitanae ecclesiae Gnesnensi», отже, вже тоді перестали вважати Луцьке єпископство підлеглим Львівському митрополиту.

Пастирське урядування Вікторина Вєжбіцького в Луцьку тривало два десятиліття. Цей ієрарх, будучи першим серед Луцьких ординаріїв, був у Коронній  Раді (сенаті), що пов’язувалося із актом укладеної 11 серпня 1569 року відомої Люблінської унії, на якому стоїть серед інших і його підпис. Ще раніше були прийняті ухвали щодо приєднання до Королівства Польського Підляшських земель (5 березня 1569 року) і Волинських (26 травня 1569 року), а також Київського князівства (5 червня 1569 року), які до того часу адміністративно входили до складу Великого князівства Литовського. Разом із тим терени Луцької дієцезії опинилися в межах Корони, а її пастир – у Коронній раді як сенатор Королівства (до того часу представляв на коронних сеймах Раду Литовських Панів – Великокняжу). У свою чергу, на церковній площині, особливо важливою подією його понтифікату був дієцезіальний синод, який був скликаний, імовірно, на початку 1580 року, однак, немає повної впевненості в тому, що він дійсно відбувся. У 1574 році єпископ Вєжбіцький призначив Торчинського каноніка катедрального капітулу, який був уфундований ще Єжи Хвальчевським (1541 рік), але протягом перших трьох десятиліть свого існування, правдоподібно, був вакантним. На Гнєзненський провінційний Синод у Пьотркові, який у 1577 році провів примас Якуб Уханський, Луцький ординарій (подібно до Віленського Валеріана Протасевича) вислав лише уповноважених представників, а сам не взяв участі в засіданнях.

Помер єпископ Вікторин Вєжбіцький 10 лютого 1587 року у селі Городок і знайшов місце вічного спочивання у підземеллях колегіати в Янові Підляшському. Після його смерті дієцезією, яка була вакантною, адміністрував у характері капітульного вікарія Луцький декан о. Франциск Сшедніцький.

 

Кшиштоф-Рафаїл Прокоп

 

[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały DunajecOstróg 2001, s. 52-54.

 

З польської переклала

Ірина Андрощук

 

[“Волання з Волині”, ч. 5 (90) від вересня-жовтня 2009 р., стор. 47-48.]

 

 

 

 

 

Święta

Niedziela, XII Tydzień zwykły Rok A, I Dwunasta Niedz

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3231848

Statystyki

Zegar