Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

ANDRZEJ LIPSKI 1617 – 1623

ANDRZEJ  LIPSKI

1617 – 1623

 

Andrzej Lipski urodził się w roku 1572 lub 1575 w Rzeplinie w województwie bełskim na Rusi Czerwonej (w ówczesnej diecezji chełmskiej) jako syn Jana i Reginy z Rzeplińskich. Jego ród (herbu Grabie) wywodził się ze wsi Lipe w powiecie kaliskim w Wielkopolsce. Na ziemie ruskie przenieśli się stamtąd dopiero w latach 70. XVI w. ojciec i stryj później­szego biskupa, którzy wżenili się w osiadłą tu wcześniej szlachtę i weszli w posiadanie znaczniejszych majątków. Oboje rodziców Andrzeja było wyznania ewangelickiego, w związku z czym on sam również został wychowa­ny po protestancku. Po początkowych naukach w kraju przyszły pasterz die­cezji łuckiej udał się zagranicę na studia prawnicze, które odbywał wpierw w Strasburgu, a następnie w Heidelbergu.

Po powrocie z Rzeszy do Rzeczypospolitej Andrzej Lipski, dzięki protekcji referendarza koronnego Piotra Tylickiego (nowomianowanego biskupa chełmińskiego), dostał się do pracy w kancelarii monarszej w cha­rakterze sekretarza królewskiego. W tym też zapewne czasie dokonał kon­wersji z protestantyzmu na katolicyzm, podejmując zarazem decyzję o obio­rze stanu duchownego. Już też w r. 1599 przyjął cztery niższe święcenia i jako kleryk mógł ubiegać się o beneficja kościelne. Dzięki przychyl­ności króla Zygmunta III Wazy dane mu było uzyskać kolejno scholasterię płocką, kanonikat gremialny w krakowskiej kapitule katedralnej (1603) i kustodię gnieźnieńską (1605), a w następnych latach także scholasterię krakowska (1612) i kanonikat w kolegiacie sandomierskiej (1614). Objął nadto parafię w rodzinnym Rzeplinie w diecezji chełmskiej, skąd usunął kaznodzieję ewangelickiego. Jeszcze też w r. 1602 lub 1603 wyjechał na dalsze studia do Rzymu, gdzie przebywał przez trzy lata. Uzyskał tam licencjat teologii, a 14 kwietnia 1605 r. odbyła się – również w Wiecznym Mieście – jego promocja na doktora obojga praw.

Powróciwszy do kraju włączył się Andrzej Lipski w życie kościelne i polityczne Rzeczypospolitej. M.in. kilkakrotnie reprezentował kapitułę katedralna z Krakowa w Trybunale Koronnym i na synodach prowincjonalnych, gdy z kolei z ramienia monarchy sprawował różnorakie misje dyplomatyczne. Natomiast u boku zasiadającego w latach 1607-1616 na krakowskiej stolicy biskupiej Piotra Tylickiego, któremu zawdzięczał przed laty start do swej kariery, pełnił funkcję kanclerza. Po śmierci tegoż hierarchy (nas­tąpiła ona 13 lipca 1616 r.) został Lipski wybrany 16 lipca 1616 r. przez miejscową kapitułę katedralną administratorem wakującej diecezji i był nim do 7 grudnia t.r. Na tym też stanowisku zastała go królewska nominacja na rządcę biskupstwa łuckiego.

Prekonizacji udzielił Andrzejowi Lipskiem dnia 20 lutego 1617 r. papież Paweł V. Nie dane wszakże było nowemu ordynariuszowi poświęcić się wyłącznie spra­wom powierzonej mu diecezji, już bowiem 23 marca 1617 r. król Zygmunt III usta­nowił go podkanclerzym koronnym, a z kolei 5 grudnia 1620 r. awansował na kanc­lerza wielkiego koronnego. Ten ostatni urząd zachował Lipski aż do r. 1625, będąc też przez jakiś czas kanclerzem królowej Konstancji Habsburżanki. Mimo pełnienia tak odpowiedzialnych obowiązków państwowych nie zaniedby­wał on spraw biskupstwa, W r. 1621, zapewne wczesną wios­ną, przeprowadził synod diecezjalny, który odbył się w Janowie Podlaskim, a jego statuty jeszcze w tym samym roku wyszły drukiem w Krakowie. Zobowiązał on wówczas podległe sobie duchowieństwo do prowadzenia rejestrów pa­rafian, poczynił też kroki w kierunku ostatecznego uporządkowania orga­nizacji terytorialnej poszczególnych parafii (ich rozgraniczenia). Do Stolicy Apostolskiej przesłał relację o stanie biskupstwa. W r. 1622 zde­cydowanie wystąpił przeciwko przyznaniu przez papieża Pawła V koadiutorii dziekani katedralnej w Łucku Piotrowi Uszyńskiemu i dzięki poparciu króla osiągnął w tym względzie pomyślny rezultat. Samemu przebywając zwykle po­za diecezją i dla tej racji nie mogąc spełniać w niej regularnie funkcji biskupich, wystarał się u Stolicy Apostolskiej o utworzenie urzędu sufra­gana, któremu też zapewnił stosowne uposażenie w postaci dwóch wsi położo­nych w regionie Kowla (Kołodeżno i Kołodeżeńska Wola), należących uprzednio do dóbr biskupich (mensa episcopalis). Pierwszym biskupem pomocniczym dla Łucka został też prekonizowany 4 grudnia 1617 r. ks. Stanisław Udrzycki, a gdy ów niedługo później zmarł, drugim z kolei sufraganem został 21 lutego 1622 r. ks. Franciszek Zajerski. Do bliskich współpracowników Andrzeja Lipskiego w tym okresie zaliczał się też jego rówieśnik ks. Stanisław Łoza, ówczesny kustosz łuckiej kapituły katedralnej i proboszcze w Tykocinie, który m.in. reprezentował ordynariusza w kwietniu 1621 r. na synodzie prowincjonalnym w Piotrkowie, a który w kilkanaście lat później także został tutaj biskupem pomocniczym (1634).

Po śmierci biskupa włocławskiego Pawła Wołuckiego († 15 XI 1622), rów­nież niegdysiejszego pasterza diecezji łuckiej, królewską nominację na jego następcę otrzymał w początkach roku 1623 właśnie Lipski. Pojawiły się jednak trudności z wyłonieniem jego z kolei sukcesora (o czym w nas­tępnym szkicu), tak iż dopiero w połowie września 1623 nuncjusz Jan Bap­tysta Lancellotti przekazać mógł sprawę do Rzymu, a nowy papież Urban VIII wyraził zgodę aa translację 20 listopada t.r., zezwalając nominatowi zachować jeszcze przez trzy lata scholasterię płocką. Na stolicy biskupiej we Włocławku zasiadał Andrzej Lipski siedem lat (1623-1630). W tym czasie m. in. odbył w r. 1625 wizytę ad limina apostolorum w Rzymie, jak też przepro­wadził w r. 1628 synod diecezjalny. Fundował również klasztory franciszkanów-reformatów w Choczu (1625) i Włocławku (1625). Tamże w Choczu, którą to miejscowość nabył na własność w r. 1620, ufundował i uposażył okazałą świątynię, dla której też wystarał się u Stolicy Apostolskiej o tytuł kolegia­ty (przyznany jej już po jego śmierci – w r. 1632).

Przeniesiony 2 grudnia 1630 r. na biskupstwo krakowskie, odbył Andrzej Lipski 20 stycznia 1651 r. uroczysty ingres do katedry na Wawelu. Zaledwie jednak 4 września 1631 r. zmarł podczas pobytu w Warszawie. Pochowany został w krakowskiej katedrze, w podziemiach kaplicy ŚŚ. Mateusza i Macieja, której przebu­dowę na miejsce swego wiecznego spoczynku zdążył jeszcze rozpocząć za życia.

 

Krzysztof Rafał Prokop

 

[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 77-80.]

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 5 (96) z września-października 2010 r., s. 46-48.]

 

 

АНДРІЙ  ЛІПСЬКИЙ

1617 – 1623

 

Андрій Ліпський народився в 1572 або 1575 році в Жепліні у Бєльському воєводстві на Русі Червоній (в тодішній Холмській дієцезії), як син Яна і Регіни з Жеплінських. Його рід (гербу Ґрабє) походив із села Ліпе у Каліському повіті у Великопольщі. На руські землі переселися звідти лише в 70-ті роки  XVI ст. батько і дядько майбутнього єпископа, котрі увійшли в, осілу тут раніше, шляхту і стали володіти значними маєтками. Батьки Андрія були євангельського сповідування, у зв’язку з чим він сам також був вихований по-протестантські. Після початкового навчання в країні, майбутній пастир Луцької дієцезії, відправився за кордон на правниче навчання, де спочатку навчався в Страсбургу, а потім в Гейдельберзі.

Після повернення з Рейху до Речі Посполитої, Андрій Ліпський, завдяки протекції коронного референдарія Петра Тиліцького (новопризначеного холмського єпископа), отримав працю в монаршій канцелярії на посаді королівського секретаря. Імовірно, у той час зробив конверсію з протестантизму на католицизм, разом із тим, рішення про вибір духовного стану. Також у 1599 р. прийняв чотири нижчі свячення, і, будучи семінаристом, міг клопотатися за церковні маєтки. Завдяки прихильності короля Зиґмунта ІІІ Вази, йому було дано отримати плоцьку схоластику, загальний канонікат у краківській кафедральній капітулі (1603) і ґнєзненську кустодію (1605), а в наступних роках також краківську схоластику (1612) і канонікат в сандомирській колегіаті (1614). Окрім того, прийняв парафію в родинному Жепліні в Холмській дієцезії, звідки відсторонив євангельського проповідника. Також ще у 1602 або 1603 році виїхав на подальше навчання до Риму, де перебував протягом трьох років. Там отримав ліценціат теології, а 14 квітня 1605 р. відбулося, також у вічному Місті, присудження йому докторату з обох прав.

Повернувшись до країни, Андрій Ліпський включився в церковне і політичне життя Речі Посполитої. Коли виконував зі сторони монарха різнорідні дипломатичні місії, кількаразово представляв кафедральну капітулу з Кракова в Коронному Трибуналі та на провінційних синодах, Натомість, біля Петра Турицького, котрий у 1607-1616 роках був на краківській єпископській столиці та якому завдячував у минулих роках старт до своєї кар’єри, виконував функцію канцлера. Після смерті цього ж монарха (ієрарха) (вона наступила 13 липня 1616 р.), Ліпського вибрали 16 липня 1616 р. місцевою кафедральною капітулою адміністратором вакаційної дієцезії і він ним був до 7 грудня того ж року. На цій посаді отримав королівське призначення на урядування Луцьким єпископством.

Призначення надав Андрієві Ліпському 20 лютого 1617 р. папа Павло V . Але не було дано новому ординарію посвятити себе виключно справам довіреній йому дієцезії, бо вже 23 березня 1617 р. Король Зиґмунт ІІІ встановив його коронним підканцлером, а потім, 5 грудня 1620 р., назначив на канцлера великого коронного. На цьому останньому урядуванні Ліпський був аж до 1625 р., будучи також якийсь час канцлером королеви Констанції Габсбуржанкі. Всупереч виконування таких відповідальних державних обов’язків, він не занедбував справи єпископства. У 1621 р., імовірно ранньою весною, провів дієцезіяльний синод, який відбувся в Янові Підляшському, а його статути ще в тому самому році вишли друком у Кракові. Він тоді зобов’язав підлегле йому духовенство провадити реєстри парафіян, зробив також кроки в напрямку остаточного упорядкування територіальної організації окремих парафій (їх розмежування). До Апостольського Престолу послав звіт про стан єпископства. У 1622 р. рішуче виступив проти визнання папою Павлом V коадюторії кафедрального деканату в Луцьку Петру Ушинському і, завдяки підтримці короля, осягнув у цьому позитивний результат. Перебував, за звичай, поза дієцезією і по цій причині не міг регулярно виконувати в ній єпископські функції, виклопотав в Апостольській Столиці утворення урядування суфрагана, котрого також відповідно забезпечив у виді двох сіл, розташованих у реґіоні Ковеля (Колодежно і Колодеженська Воля), що попередньо належали до єпископських володінь (mensa episcopalis). Першим єпископом-помічником у Луцьку став, призначений 4 грудня 1617 р., о. Станіслав Уджицький, а коли цей незадовго помер, другим суфраганом став 21 лютого 1622 р. о. Франциск Заєрський. До близьких співпрацівників Андрія Ліпського у цей період зараховувався його ровесник о. Станіслав Лоза, тодішній кустодій кафедральної капітули і парох у Тикоціні, котрий, зокрема, представляв ординарія у квітні 1621 р. на провінційному синоді, і котрий через кільканадцять років став тут єпископом-помічником (1634).

Після смерті влоцлавського єпископа Павла Волуцького († 15 листопада 1622), також колишнього пастиря Луцької дієцезії, королівським призначенням на його наступника отримав на початку 1623 року, власне, Ліпський. Однак з’явилися труднощі з його виділенням з сукцесора (про що в наступному нарисі), так що лише в середині вересня 1623 р. нунцій Ян-Бартист Янкеллотті міг передати справу до Риму, а новий папа Урбан VIII дав згоду на переведення 20 листопада того ж року, даючи згоду новопризначеному на збереження протягом трьох років плоцьку схоластику. На єпископській столиці у Влоцлавку Андрій Ліпський урядував сім років (1623-1630). У той час, зокрема, відбув візит у 1625 р. ad limina apostolorum у Римі, а у 1628 р. провів дієцезіяльний синод. Фундував монастирі францисканів-реформатів у Хочі (1625) і Влоцлавку (1625). Там же у Хочі, місцевість якої придбав на власність у 1620 р.,, фундував і оснастив величний храм, для якого виклопотав в Апостольській Столиці титул колегіати (присвоєного вже після його смерті в 1632 р.).

Переведений 2 грудня 1630 р. на краківське єпископство, урочисте введення до катедри на Вавелі  Андрія Ліпського відбулося 20 січня 1651 року. Під час перебування у Варшаві, 4 вересня 1631 р., помер. Його поховали у краківській катедрі, у підземеллях каплиці ŚŚ Матеуша і Мацея, яку встиг ще за життя  перебудувати на місце свого вічного спочинку.

 

 

Кшиштоф-Рафал Прокоп

 

[Krzysztof Rafał Prokop, “Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 77-80.]

 

[“Волання з Волині” ч. 5 (96) з вересня-жовтня 2010 р., стор. 46-48.]

 

З польської переклала

Людмила Поліщук

 

 

Święta

Poniedziałek, XII Tydzień zwykły Rok A, I Dzień powszedn

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3234025

Statystyki

Zegar