Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

ACHACY GROCHOWSKI 1627 – 1633

ACHACY  GROCHOWSKI

1627 – 1633

 

Achacy Grochowski przyszedł na świat zapewne w ostatniej ćwierci XVI stulecia w diecezji przemyskiej jako syn Wojciecha i Zofii z Monasterskich. Jego ród (herbu Junosza) pochodził z Grochowiec (Grochowców) w ziemi przemyskiej. Spokrewniony był przyszły biskup z rodzinami m.in. Dłuskich i Krasickich (być może to właśnie dzięki niemu znalazł się w gronie łuckiej kapituły katedralnej Mikołaj Krasicki – późniejszy administrator diecezji i w latach 1640-1649 tutejszy sufragan) – ci ostatni zresztą weszli w posiadanie Grochowiec. Miał Achacy siostrę Elżbietę, wydaną za Łukasza Lubienieckiego, oraz czterech braci. Spośród nich najznaczniejszą karierę zrobił Stanisław († 1644), który – będąc sekretarzem królewskim – został prałatem licznych kapituł i pisarzem wielkim skarbu koronnego, a w r. 1633 wstąpił na stolicę arcybiskupią we Lwowie (w kilkanaście miesięcy po śmierci swego brata biskupa łuckiego, obok którego zresztą pochowany został później w grobowcu rodzinnym w katedrze przemyskiej). Pozostali synowie Wojciecha i Zofii to Krzysztof, Felicjan i Rafał, którzy wszyscy pełnili różne urzędy ziemskie (dwaj pierwsi byli też sekretarzami królewskimi). Z kolei dwaj synowie Felicjana (kasztelana przemyskiego) – Stanisław i Wojciech, obrali wzorem stryjów-biskupów karierę kościelną i osiągnęli godności kanonickie.

Po odbyciu wcześniejszych nauk w kraju studiował Achacy Grochowski na uniwersytecie w Padwie, gdzie jego obecność poświadczona jest w roku 1609, nie uzyskał wszakże żadnego stopnia naukowego. Pobyt zagranicą pozwolił mu również poznać języki obce, jak też nabyć ogładę dworską. Dzięki temu po powrocie do kraju rychło przyjęty został na dwór monarszy, otrzymując tytuł sekretarza królewskiego. Dzięki poparciu Zygmunta III Wazy uzyskał też w niedługim czasie wiele intratnych beneficjów (był już wówczas osobą duchowną). Dnia 10 listopada 1608 r. tenże monarcha prezentował go na zwolnione przez Stanisława Łubieńskiego (późniejszego biskupa łuckiego) kantorię gnieźnieńska, na którą instalował się on 19 lutego 1609 roku. Wkrótce później doszły mu prepozytury kolegiat w Łęczycy i Sandomierzu, w r. 1613 kanonikat katedralny w Przemyślu (od r. 1618 tamże kantor), a w r. 1614 kanonikat w katedrze krakowskiej. W tych latach kilkakrotnie delegowany byt Grochowski przez kapitułę metropolitalną z Gniezna na sejmy, a z kolei w r. 1621 król wystał go do Rzymu w poselstwie do papieża Grzegorza XV, u którego zabiegać miał o subsydia na wojnę z Turcja. Z tej legacji przyszły biskup wyniósł godność protonotariusza apostolskiego. Za zezwoleniem Ojca św. przywiózł też z Wiecznego Miasta do stołecznego Krakowa relikwię głowy św. Stanisława Kostki, która uroczyście złożona została w tamtejszym kościele jezuickim ŚŚ. Piotra i Pawła.

Rok 1624 przyniósł Achacemu Grochowskiemu awans na godność biskupia. Kiedy mianowicie zmarł dotychczasowy ordynariusz poznański Andrzej Opaliński († 19 grudnia 1623) król Zygmunt III mianował jego następca aktualnego pasterza diecezji przemyskiej Jana Wężyka (niedawnego nominata na biskupstwo łuckie), a w jego z kolei miejsce zdecydował się powołać właśnie Grochowskiego, który tym samym objąć miał rządy w swej macierzystej diecezji. Decyzja monarchy w tym względzie zapadła na przedwiośniu 1624, już bowiem w liście z 22 (24) marca t.r. Achacy Grochowski poinformował o swym wyniesieniu kapitułę katedralną z Przemyśla, której królewski akt nominacji przedstawiony został 11 kwietnia t.r. W Rzymie osoba nominata była (po legacji z r. 1621) dobrze znana, dlatego też już 26 sierpnia 1624 nastąpiła prekonizacja. Papież Urban VIII zezwolił mu przy tym na zachowanie przez okres pięciu lat prepozytur sandomierskiej i łęczyckiej oraz kanonikatu krakowskiego. W diecezji przemyskiej rządził Achacy Grochowski tylko trzy lata. W tym czasie m.in. przeprowadził wizytację generalną, dokonał rekonsekracji odbudowanej po pożarze – staraniem wojewodziny wołyńskiej Anny Ostrogskiej – kolegiaty w Jarosławiu, położył kamień węgielny pod kościół jezuitów w Przemyślu. W r. 1626 udzielił benedykcji ksieni brygidek z Sambora – Urszuli Daniłowiczównie. Nadal też uczestniczył czynnie w życiu politycznym kraju.

Biskupem łuckim został Grochowski po translacji Stanisława Łubieńskiego do Płocka. Jakkolwiek Stolica Apostolska wyraziła kanoniczne zgodę na jego przenosiny do Łucka dopiero 6 października 1627, już wszakże 4 września t.r. dotychczasowy ordynariusz przemyski wystosował pożegnalny list do kapituły katedralnej diecezji, którą miał opuścić. Ponieważ zaś biskupstwo łuckie było uboższe od przemyskiego, król dodał Achacemu Grochowskie mu w komendę prepozyturę bożogrobców w Miechowie, w dziejach którego to konwentu biskup ten zapisał się jak najbardziej chlubnie (w kościele miechowskim posiada zresztą epitafium). W Łucku nowy pasterz rządził sześć lat, który to czas obfitował w wiele ważnych wydarzeń. M.in. przeprowadził on aż dwa synody diecezjalne (oba odbyły się poniekąd tradycyjnie w Janowie Podlaskim). Pierwszy obradował w dniu 10 maja 1628 i zostali na nim wybrani delegaci na synod prowincjonalny w Piotrkowie, dla których też ułożono instrukcję. Synod ten poprzedzony był wizytacją generalną, która rozpoczęła się jeszcze w r. 1626 (a więc za poprzednika Stanisława Łubieńskiego). Drugi miał miejsce 8 października 1631, a jego statuty rzekomo wydane zostały drukiem, jakkolwiek jak dotychczas nie udało się badaczom na nie natrafić. We wspomnianym synodzie piotrkowskim (22-26 maja 1628), zwołanym przez będącego już wówczas prymasem Jana Wężyka, biskup Grochowski osobiście nie uczestniczył, reprezentowali go wszakże pełnomocnicy. Z kolei w r. 1630 pasterz ten wystosował do Stolicy Apostolskiej relację o stanie diecezji łuckiej, którą dostarczył do Kurii rzymskiej specjalny ablegat ordynariusza Walery Wilczogórski – późniejszy biskup tytularny Margaritae i sufragan włocławski. Na sejmie w r. 1632 pasterz z Łucka zdecydowanie występował przeciwko żądaniom wyznawców prawosławia z ziem Rzeczypospolitej Obojga Narodów przyznania im swobód religijnych i równouprawnienia politycznego.

Zmarł Achacy Grochowski 7 stycznia (według innych 9 lub nawet 14 stycznia) 1633 w swej rezydencji w Janowie Podlaskim. Pochowany został w grobowcu rodzinnym w podziemiach katedry przemyskiej, gdzie spoczywał już m.in. jego zmarły w r. 1612 ojciec Wojciech.

 

Krzysztof Rafał Prokop

 

[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 88-91.]

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (98) ze stycznia-lutego 2011 r., s. 46-48.]

 

 

АХАТІЙ  ҐРОХОВСЬКИЙ 

1624 – 1627

 

Ахатій Ґроховський прийшов на світ, імовірно, в останній чверті XVI століття в Перемишльській дієцезії як син Войцеха і Зофії з Монастерських. Його рід (гербу Юноша) походить з Ґроховець (Ґроховців) в перемишльській землі. Майбутній єпископ був споріднений, зокрема, з родинами Длуських і Красіцьких (імовірно це власне завдяки йому опинився в гроні луцькій катетральній капітулі Микола Красійцьий – пізніший адміністратор дієцезії в 1640-1649 роках, тутешній суфраган) – ці останні увійшли у володіння Ґроховець. Мав Ахатій сестру Єлизавету, видану за Лукаша Любенецького, а також чотирьох братів. Серед них найбільшу кар’єру зробив Станіслав († 1644), котрий, будучи королівським секретарем, став прелатом чисельних капітул і великим писарем коронної казни, а в 1633 р. втупив на архієпископську столицю у Львові (через кільканадцять місяців після смерті свого брата луцького єпископа, біля якого був пізніше похований у родинній гробниці в перемишльській катедрі). Залишилися сини Войцеха і Зофії це: Кшиштоф, Феліціан і Рафал, котрі займали різні земельні посади (двох перших були також королівськими секретарями). Двоє синів Феліціана (перемишльського каштеляна), – Станіслав і Войцех, обрали за взірцем стриїв-єпископів церковну кар’єру і осягли канонічних гідностей.

 Після попереднього навчання в країні, Ахатій Ґроховський продовжив навчання в університеті в Падві, де його присутність засвідчена в 1609 році, однак не отримав жодного наукового ступеня. Перебування за кордоном дало йому можливість пізнати іноземні мови і також вивчити панські манери. Завдяки чому після повернення до країни його швидко прийняли на монарший двір і він отримав титул королівського секретаря. При підтримці Зиґмунта ІІІ Вази незабаром отримав також багато дохідних бенефіцій (тоді вже був духовною особою). 10 листопада 1608 р. той же монарх назначив його ґнєзненським кантором, що звільнив Станіслав Любєнський (пізніший луцький єпископ), ним він став 19 лютого 1609 року. Незабаром після цього дійшли йому препозитури колегіат в Ленчиці і Сандомирі, в 1613 р. катедральний канонікат у Перемишлі (від 1618 р. там же кантор), а в 1614 р. канонікат у краківській катедрі. У цих роках Ґроховський був кількаразово делегований митрополичим капітулом з Ґнєзна на сейми, а наступно в 1621 р. король послав його до Риму з місією до папи Григорія XV, у якого мав клопотатися про субсидії на війну з Турцією. За цю місію майбутній єпископ отримав гідність апостольського протонатаріуса. За згодою Святішого Отця привіз з Вічного Міста до столичного Кракова реліквії голови св. Станіслава Костки, котра урочисто складена в тамтешньому єзуїтському костелі Свв. Петра і Павла.

1624 рік приніс Ахатію Ґроховському підвищення до гідності єпископа. А саме, коли помер познанський ординарій Андрій Опалінський († 19 грудня 1623 р.), котрий був до цього часу,  король Зиґмунт ІІІ призначив його наступника актуального пастиря Перемишльської дієцезії Яна Венжика (недавнього новопризначеного на луцьке єпископство), а на його місце вирішив призначити, власне, Ґроховського, котрий тим самим мав прийняти урядування у своїй рідній дієцезії. Рішення монарха з цього огляду прийшло напровесні 1624 р., бо вже у листі від 22 (24) березня того ж року Ахатій Ґроховський повідомив про своє призначення катедральний капітул в Перемишлі, якому акт королівського призначення був представлений 11 квітня того ж року. У Римі новопризначена особа була (після місії від 1621 р.) добре відомою, тому також вже 26 серпня 1624 р.. відбулося призначення. Папа Урбан VIII при цьому йому дозволив зберегти за собою протягом п’яти років сандомирські й ленчинські доходи, а також краківський канонікат. У Перемишльській дієцезії урядував Ахатій Ґроховський лише три роки. У той час, зокрема, провів генеральну візитацію, повторно посвятив, відбудовану після пожежі стараннями волинської воєводини Анни Острозької, колегіату в Ярославлі, поклав наріжний камінь під костел єзуїтів в Перемишлі. У 1626 р. вділив благословення настоятельниці (ksieni) бригідок із Самбора – Уршулі Даніловічівній. Надалі чинно брав участь у політичному житті країни.

         Луцьким єпископом Ґроховський став після переведення Станіслава Лубєнського до Плоцька. Хоча Апостольська Столиця виразила канонічну згоду на його переведення до Луцька лише 6 жовтня 1627 р., але вже 4 вересня того ж року доцьогочасний перемишльський ординарій направив прощальний лист до катедральної капітули дієцезії, яку мав залишити. Отже, тому що луцьке єпископство було убогішим від перемишльського, король додав Ахатію Ґроховському в управління препозитуру божогробовців в Мєхові, в історію цього конвенту цей єпископ вписався дуже славно (в мєховському костелі має епітафію). У Луцьку новий пастир управляв шість років, у цей період було багато важливих подій. Провів, зокрема, два дієцезіяльних синоди (обоє традиційно відбулися у Янові Підляшському). Перший відбувся 10 травня 1628 р. і на ньому були вибрані делегати на провінційний синод у Пьотркові, для яких також склали інструкцію. Перед синодом була генеральна візитація, яка розпочалася ще в 1626 р. (а отже за попередника Станіслава Лубєнського). Другий – відбувся 9 жовтня 1631 р., а його статути ніби були видані друком, хоча, як до цього часу, не вдалося дослідникам на них потрапити. У вищезгаданому пьотрковському синоді (22-26 травня 1628 р.), який був скликаний Яном Венжиком, котрий тоді вже був примасом, єпископ Ґроховський особисто не брав участь, його тоді представляли уповноважені. Наступно, в 1630 р., цей пастир вислав до Апостольської Столиці звіт про стан Луцької дієцезії, доставив до римської Курії спеціальний (ablegat) ординарія Валерій Вільчоґурський – пізніший титулярний єпископ Марґаріта і влославський суфраган. На сеймі в 1632 р. пастир з Луцька рішуче виступав проти вимагань сповідників православ’я земель Речі Посполитої Обох Народів визнання їм релігійних свобод і політичного рівноправ’я.

Помер Ахатій Ґроховський 7 січня (згідно інших 9 або 14 січня) 1633 р. у своїй резиденції в Янові Підляшському. Похований у родинній гробниці в підземеллях перемишльської катедри, де спочивав вже його батько Войцех, котрий помер в 1612 році.

 

Кшиштоф-Рафал Прокоп

 

[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 77-80.]

 

З польської переклала

Людмила Поліщук

 

[„Волання з Волині” ч. 6 (97) від листопада-грудня 2010 р., стор. 46-48.]

 

 

Święta

Poniedziałek, XXIX Tydzień zwykły Rok A, I Dzień powszedn

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3642946

Statystyki

Zegar