Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

BOGUSŁAW RADOSZEWSKI 1633 – 1638

BOGUSŁAW RADOSZEWSKI

1633 – 1638

 

Bogusław Radoszewski (Boksa-Radoszewski) urodził się około roku 1577 jako syn Jerzego († 1614), późniejszego (od r. 1580) podkomorzego wieluńskiego, i Zofii z Mogilnickich – wdowy po zmarłym w r. 1568 sekretarzu królewskim Trajanie Provana, szlachcicu piemonckim i wyznawcy kalwinizmu. Miał późniejszy biskup rodzonego brata Marka († 1641), w przyszłości dworzanina królewskiego, podkomorzego i kasztelana wieluńskiego, oraz pochodzące z pierwszego małżeństwa matki przyrodnie rodzeństwo: Abrahama (zmarłego w r. 1602 kawalera maltańskiego), Barbarę, Annę i Elżbietę Provanów. Z tych Barbara wydana została za żupnika krakowskiego Mikołaja Korycińskiego († 1615), którego syn Krzysztof Piotr († 1636) zasłynął jako fundator klasztoru franciszkanów-obserwantów (bernardynów) w Alwernii pod Krakowem, wnuk Stefan († 1658) został kanclerzem wielkim koronnym, a prawnuk Piotr Mikołaj († 1680), prepozyt generalny bożogrobców w Miechowie, zmarł jako biskup nominat chełmiński. Dalszy kuzyn tegoż, Wojciech Koryciński († 1677), był kolejno ordynariuszem kamienieckim (1667) i metropolitą lwowskim obrządku łacińskiego (1670). Z kolei sam ród Radoszewskich (herbu Oksza), związany historycznie z ziemią wieluńską, wydał – obok Bogusława – jednego jeszcze biskupa, sufragana krakowskiego (ale rezydującego w Sandomierzu) Wojciecha Józefa († 1796), zmarłego i pochowanego w Klimontowie.

Bogusław Radoszewski kształcił się wespół z bratem Markiem wpierw w kolegium jezuickim w Kaliszu (1593), a od r. 1598 na uniwersytecie we Frankfurcie nad Odrą. Z końcem roku 1599 lub początkiem 1600 już sam wyruszył na dalsze studia do Padwy, na tamtejszy uniwersytet, Jakiś czas przebywał również we Francji, po czym powrócił do kraju, gdzie trafił na dwór Zygmunta III Wazy i zaliczony został w poczet sekretarzy królewskich. Święcenia kapłańskie przyjął w Krakowie w r. 1607 i w tymże też roku uzyskał z prezenty monarchy prepozyturę w kapitule kolegiackiej w Kaliszu. Zrezygnował z niej już w rok później, by móc z kolei objąć nadaną mu przez Zygmunta III godność opata benedyktyńskiego konwentu Krzyża Św. na Łysej Górze (1608). Nie chcąc pozostawać w wszakże tylko komendatariuszem, złożył w zakonie św. Benedykta profesję i przyjął benedykcję opacką. Jego rządy zapisały się też korzystnie w dziejach opactwa świętokrzyskiego. Ubogacił on wystrój kościoła klasztornego, w którym m.in. wystawił nowe ołtarze, sprawił też relikwiarz ze złota na posiadaną przez łysogórskich benedyktynów cząstkę Krzyża św. W późniejszych latach wystarał się również o zatwierdzenie wszystkich przywilejów uzyskanych w ciągu wieków przez konwent na Łysej Górze (1627).

W ostatnich miesiącach roku 1618 król Zygmunt III Waza powołał Bogusława Radoszewskiego na wakującą po śmierci Krzysztofa Kaźmierskiego (Kazimierskiego) diecezję kijowską. Proces informacyjny kandydata przeprowadził w marcu 1619 r. nuncjusz Franciszek Diotallevi, w ślad za czym 17 VI t.r. nastąpiła prekonizacja, której udzielił papież Paweł V, zezwalając nominatowi na zachowanie godności opata świętokrzyskiego. Biskupem w Kijowie był Radoszewski przez lat czternaście (1619-1633). Zatroszczył się on o tutejsza katedrę, której budowę dokończył i powiększył jej uposażenie, jak też utworzył kolegium wikariuszy dla uświetnienia służby Bożej w tej świątyni. Do stolicy diecezji sprowadził jezuitów (1620) i franciszkanów-obserwantów (bernardynów) (1624), w obu tych przypadkach zapewniając swym fundacjom należyte zabezpieczenie materialne. Pierwsza z nich została już wszakże w r. 1623 przeniesiona do Chwastowa, natomiast konwent bernardyński przetrwał do roku 1648, kiedy to uległ zniszczeniu podczas powstania Chmielnickiego i już później nie zaistniała możliwość jego odnowienia (Kijów znalazł się w granicach państwa Romanowów). Wydatnie pomnożył biskup Radoszewski liczbę parafii w diecezji kijowskiej, która wciąż posiadała na wpoły misyjny charakter. Po śmierci Achacego Grochowskiego uzyskał Bogusław Radoszewski już w styczniu 1633 od nowoobranego i jeszcze nie koronowanego króla Władysława IV przeniesienie z Kijowa do Łucka. Papież Urban VIII wyraził zgodę na tę translację 6 VI 1633, nie zezwalając jednak nowemu pasterzowi diecezji łuckiej na dalsze zachowanie godności opata świętokrzyskiego, którą wówczas złożył. W powierzonej sobie diecezji pasterzował Radoszewski przez pięć lat (u samego początku rządów, w r. 1633, wydał list pasterski). W Łucku, podobnie jak poprzednio w Kijowie, dał się poznać jako gorliwy protagonista Kościoła unickiego, przychylnie odnosząc się do rozwoju jego struktur, czym zaskarbił sobie wdzięczność metropolity kijowskiego Józefa Welamina Rutskiego. Przyczynił się do powstania słynnego później sanktuarium w Kodniu, dla którego ofiarował liczne relikwie. Przez papieża Urbana VIII obarczony został w r. 1635 (list apostolski “Insignibus adeo” z 15 XI t.r.) zadaniem czuwania nad przebiegiem powtórnego procesu beatyfikacyjnego zabitego w r. 1623 arcybiskupa unickiego Jozafata Kuncewicza, który chwały ołtarzy dostąpił (z tytułem błogosławionego) w cztery lata po śmierci Bogusława Radoszewskiego.

Zmarł tenże pasterz diecezji łuckiej w pierwszych miesiącach roku 1638 (przed 19 IV) w Janowie Podlaskim, pochowany został jednak w kościele benedyktyńskim pw. Krzyża Św. na Łysej Górze, gdzie – jeszcze jako tamtejszy opat – przygotował sobie grobowiec. Wedle opinii przytoczonej przez żyjącego w kilka dziesięcioleci później jezuickiego historyka o. Kacpra Niesieckiego, “był [to] biskup pobożny, karności w duchowieństwie przestrzegający, [wszakże] na Żydów przyostrzejszy”.

 

Krzysztof Rafał Prokop

 

[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 91-94.]

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 2 (99) z marca-kwietnia 2011 r., s. 46-48.]

 

 

БОГУСЛАВ  РАДОШЕВСЬКИЙ

1633 – 1638

 

 

Богуслав Радошевський (Бокса-Радошевський) народився біля 1577 року як син Єжего († 1614), пізнішого (від 1580 р.) велюнського підкоморія, і Зофії з Могільницьких – вдови після померлого в 1568 р. королівського секретаря Траяна Прована, пемонцького шляхтича й сповідника кальвінізму. Майбутній єпископ мав рідного брата Марка († 1641), у майбутньому королівського дворянина і велюнцького каштеляна, а також від першого подружжя матері братів і сестер: Авраама (помер у 1602 р. мальтанського кавалера), Барбару, Анну і Єлизавету Прованів.  З тих Барбара була видана за краківського журника Миколая Корицінського († 1615), котрого син Кшиштоф-Петро († 1636) прославився як фундатор монастиря бернардинів в Альвернії під Краковом, внук Стефан († 1658) був великим коронним канцлером, а правнук Петро-Миколай († 1680), генеральний препозит богогробовців у Мєхові, помер будучи холмським єпископом. Дальший родич цього ж, Войцех Корицінський († 1677), був каменецьким ординарієм (1667), а наступно львівським митрополитом латинського обряду (1670). Сам рід Радошевських (гербу Окша), історично пов’язаний із велюнською землею, дав, окрім Богуслава, ще одного єпископа, краківського суфрагана (але резидуючого в Сандомирі) Войцеха-Юзефа († 1796), котрий помер і похований у Клімонтові.

Богуслав Радошевський навчався разом із братом Марком перше в єзуїтській колегії в Каліші (1593), а від 1598 р. в університеті у Франкфурті над Одрою. Вкінці 1599 р., або спочатку 1600 р., вже сам вирушив на подальше навчання до Падви, на тамтешній університет. Якийсь час перебував у Франції, після чого повернувся до країни, де потрапив на двір Зиґмунта ІІІ Вази і був зарахований до лику королівських секретарів. Ієрейські свячення прийняв у Кракові в 1607 р. і того ж року, за пропозицією монарха, – препозитуру в колегіатській капітулі в Каліші. Через рік від неї відмовився, щоб могти охопити, надану йому Зигмунтом ІІІ, гідність бенедиктинського абата конвенту Св. Хреста на Лисій Горі (1608). Тому що хотів залишатися лише адміністратором, склав в ордені св. Бенедикта професію і прийняв абатську бенедикцію. Його урядування відзначилося позитивно також в історії святокшиського абатства. Він збагатив декор монастирського костелу, в якому, зокрема, поставив нові вівтарі, зробив раку із золота, яку мали лисогірські бенедиктинці з частинкою св. Хреста. Згодом подбав про затвердження усіх привілеїв, отриманих протягом століть конвентом на Ясній Горі (1627).

В останні місяці 1618 року король Зиґмунт ІІІ Ваза покликав Богуслава Радошевського на вакаційну, після смерті Кшиштофа Казьмєрського (Казімєрського), Київську дієцезії. Інформаційний процес кандидата провів у березні 1619 р. нунцій Франциск Діоталлеві, у слід за чим 17 червня того ж року було призначення, яке вділив папа Павло V, дозволяючи новопризначеному зберегти гідність свєнтокшиського абата. Єпископом у Києві Радошевський був протягом чотирнадцяти років (1619-1633). Він потурбувався про тутешню катедру, закінчив її будівництво і збільшив її доходи, а також відкрив колегію вікаріїв для освячення Божої служби у цьому храмі. До столиці дієцезії спровадив єзуїтів (1620) і бернардинів (1624), в обох випадках запевнив своїм фундаціям належне матеріальне забезпечення. Перша з них була вже в 1623 р. перенесена до Хвастова, натомість бернердинський конвент протривав до 1648 р., коли був знищений під час повстання Хмельницького і вже пізніше не було можливості його відновити (Київ опинився в межах держави Романових). Помітно єпископ Радошевський збільшив число парафій у Київській дієцезії, яка впродовж мала наполовину місійний характер. Після смерті Ахатія Ґроховського, Богуслав Радошевський отримав у січні 1633 р. від, новообраного і ще не коронованого, короля Владислава IV призначення з Києва до Луцька. Папа Урбан VIII дав згоду на це переведення 6 червня 1633 р., однак не дозволяючи новому пастирю Луцької дієцезії на подальше збереження гідності свєнтокшиського абата, яку тоді склав. У довіреній дієцезії Радошевський був пастирем п’ять років (на самому початку урядування, в 1633 р., видав пастирське послання). У Луцьку, подібно як попередньо у Києві, проявив себе ревним протагоністом уніатської Церкви, прихильно відносячись до розвитку її структур, чим заслужив подяку від київського митрополита Юзефа Веляміна Рудського. Брав участь у заснуванні санктуарія в Кодні, який пізніше став відомим, і для якого офірував багато реліквій. Папа Урбан VIII обтяжив його в 1635 р. (апостольський лист «Insignibus adeo» від 15 листопада того ж року) завданням наглядати за проходженням повторного беатифікаційного процесу забитого в 1623 р. уніатського архієпископа Йосафата Кунцевича, котрого винесли на славу вівтарів (з титулом блаженного) через чотири роки після смерті Богуслава Радошевського.

Цей пастир Луцької дієцезії помер у перших місяцях 1638 року (до 19 квітня) в Янові Підляшському, однак був похований у бенедиктинському костелі Св. Хреста на Лисій Горі, де, будучи ще тамтешній абатом, приготував собі гробницю. Згідно оцінки єзуїтського історика о. Каспра Несєцького, котрий жив кілька десятків років пізніше, «був [це] побожний єпископ, тримав у духовенстві дисципліну, [але] до євреїв відносився гостро».

 

Кшиштоф-Рафал Прокоп

 

[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 91-94.]

 

[«Волання з Волині» ч. 2 (99) від березня-квітня 2011 р., стор. 46-48.]

 

 

 

Święta

Piątek, XXVIII Tydzień zwykły Rok A, I Wspomnienie św

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3639297

Statystyki

Zegar