Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Stosunek do religii i wiary - Konstytucja ZSRR (1-pl)

STOSUNEK   DO   RELIGII  
I   WIARY   W   ZSRR  
NA   PODSTAWIE   KONSTYTUCJI   1918 –1977

1. Wstęp
2. Konstytucja z 1918 r.
3. Konstytucja z 1936 r.
4. Konstytucja z 1977 r.
5. Praktyka  życia codziennego w ujęciu „Wielkiej Konstytucji Radzieckiej”.
6. Podsumowanie.
 
1.  Konstytucja nazywana również Ustawą Zasadniczą, nadaje kształt ustrojowi   państwa, jak również mówi o prawach i obowiązkach obywatelskich w tymże państwie. Pierwszą na świecie Ustawą Zasadniczą jest Konstytucja Stanów Zjednoczonych Ameryki Północnej z  1787 roku. Natomiast na kontynencie europejskim jako pierwsza została zatwierdzona przez Sejm Czteroletni Rzeczpospolitej Polski Konstytucja 3 maja z 1791 roku.
 Jednym z elementów stanowiących o wolności człowieka jest jego stosunek do wiary oraz możność jej wyznawania jak również praktykowania. To, co jest integralną częścią człowieczeństwa czyli wolność sumienia, powinno być zagwarantowane przez państwo w odpowiednich zapisać prawnych.
 Stosowne zapisy w tej kwestii, znajdujemy także w konstytucjach Związku Radzieckiego z lat 1918, 1936, 1977. Co ciekawe, na temat praw i obowiązków obywatelskich, w tym wolności sumienia, nie wspomina konstytucja z 31 stycznia 1924 r.

  2. Rewolucja Październikowa z 1917 r. w diametralny sposób zmieniła obraz Rosji z jej prawosławną wiarą jako ostoją świadomości narodowej i religijnej czasów imperium rosyjskiego. Wybuch Rewolucji i jej następstwa, nie tylko usuwają cara lecz zmieniają cały system dotychczasowych wartości. Od tego momentu, Rosja ma stać się państwem robotników    i chłopów rządzonym przez masy robotniczo – chłopskie, które delegują swoich przedstawicieli – deputowanym. Najwyższym zaś organem władzy staje się Ogólnorosyjski Zjazd Rad [1]. Miejsce religii zaś zajmuje światopogląd naukowego marksizmu – komunizmu. 
Pierwszą konstytucją, która stoi u podstaw państwa radzieckiego, jest konstytucja z 10 czerwca 1918. Oprócz ustanowienia struktury polityczno – gospodarczej państwa robotników     i chłopów, ustawa zasadnicza w rozdziale piątym artykuł 13 [2], porusza temat wolności sumienia i wyznania. Dla zabezpieczenia ludowi pracującemu wolności sumienia, Kościół zostaje oddzielony od państwa jak również szkoła zostaje oddzielona od Kościoła. Konstytucyjny rozdział Kościoła od państwa jak również Kościoła od szkolnictwa, staje się ustawową możliwością do prowadzenia walki z Kościołem i wiarą w ogóle. Świadczy o tym dalsza część wspomnianej ustawy, która mówi co następuje: „ ...wolność religijnej i antyreligijnej propagandy, przyznana jest wszystkim obywatelom” [3].
Nie tylko kult religijny jako taki zostaje przesunięty na peryferie życia społecznego ale także przekazywanie wiary – katecheza, zostaje zabroniona na wszystkich szczeblach szkolnictwa publicznego. Jedynym tolerowanym jeszcze miejscem przekazywania wiary jest dom rodzinny i najbliższe osoby – rodzice, dziadkowie.
Jako wyraz walki z zacofaniem i ciemnotą mas rozpoczyna się walka z Kościołem poczynając od burzenia cerkwi i kościołów, po aresztowania duchowieństwa i prześladowanie ludzi wierzących.
Zgodnie z zapisem konstytucyjnym czymś normalnym jest ośmieszanie religii i ludzi wierzących. Ustawowa możliwość propagandy zostaje zinterpretowana bardzo jednostronnie czyli jak najbardziej wskazana i popierana oraz organizowana jest propaganda antyreligijna. Co zaś dotyczy dziedziny wiary, spotyka się z wszystkimi możliwymi utrudnieniami ze strony władz.
Kolejna konstytucja powstaje jako owoc I Zjazdu Rad  Związku Socjalistycznych Republik Radzieckich. W swojej treści zawiera akt założycielski państwa pod nazwą Związek Socjalistycznych Republik Radzieckich oraz podstawowy podział władzy. Tym razem nie znajdujemy tam zapisów dotyczących praw i obowiązków obywateli, w tym mówiących  o wolności sumienia. Cała zawartość konstytucji odnosi się tylko do instytucji centralnych państwa.

 3. Utwierdzenie władzy radzieckiej pod rządami Józefa Stalina, owocuje czasem tzw. „Wielkiego Terroru” (1936-1938) [4]. Jest to czas rozpoczęcia wielkiej eksterminacji społeczeństwa radzieckiego przez władze.  Czymś „zwyczajnym” stają się masowe deportacje i czystki wśród zwykłych mieszkańców państwa jak i wśród aktywu partyjnego. Liczbę ofiar szacuje się na 17 – 18 milionów, z czego śmierć poniosło ok. 10 milionów osób [5]. Polacy w tymże czasie, zapisali się w historii ZSRR jako pierwsza społeczność prześladowana za swoją przynależność narodową [6]. 
Na takim gruncie zostaje zatwierdzona i wprowadzona w życie kolejna konstytucja państwa radzieckiego z 1936 r., nazwana konstytucją stalinowską.
Swoją treścią nawiązuje zasadniczo do konstytucji z 1918 r. zapewniając obywatelom wolność sumienia czego podstawą ma być oddzielenie Kościoła od państwa i szkoły od Kościoła, o czym mówi artykuł 124 konstytucji z 1936 roku [7]. Pewną zmianę natomiast możemy dostrzec w drugiej części wspomnianego artykułu, który stwierdza: ”Wolność odprawiania religijnych kultów i wolność antyreligijnej propagandy przyznana jest wszystkim obywatelom” [8].
W odróżnieniu od poprzedniego zapisu prawnego w konstytucji z 1918 r., nie ma tu miejsca na religijną propagandę. Prawo to zostaje zarezerwowane tylko do wystąpień antyreligijnych. Natomiast pojawia się wolność odprawiania kultu religijnego. Jak można zauważyć system totalitarny pragnie coraz bardziej wyrugować życie religijne ze społeczeństwa socjalistycznego. Daje co prawda konstytucyjne prawo do prowadzenia kultu, a jednocześnie nadal trwa zamykanie świątyń i prześladowanie duchowieństwa. Kościół schodzi do politycznego podziemia. O ile cerkiew prawosławna jest jeszcze tolerowana na podstawie zawartej umowy z 10 maja 1927, między  metropolitą Sergiuszem a władzami radzieckim [9], co nie przeszkadzało jednak  władzą w walce z Prawosławiem, o tyle Kościół Katolicki zwalczany jest jako ostoja burżuazji i szpieg Watykanu [10].
Z gruntu inaczej ma się realizacja dalszej części zapisu konstytucyjnego, odnoszącego się do wolności propagandy antyreligijnej. Była ona nie tylko literą prawa lecz skrzętnie została zrealizowana. Swoistą pomocą był kolejny zapis konstytucyjny dotyczący praw obywatelskich, dotyczący wolności słowa, druku, zebrań, mityngów i   pochodów ulicznych oraz demonstracji. Wszystkie te prawa mają jeden cel – umocnienie socjalistycznego ustroju państwa [11].
Udostępniona możliwość była skrzętnie wykorzystywana do działalności antyreligijnej, o czym będzie mowa w dalszej części niniejszej pracy
 Jak widać z powyższego, cały system państwowy, ukierunkowany został ku jednemu celowi, rozwijaniu i umacnianiu socjalizmu w nowym i zarazem pierwszym komunistycznym państwie jakim był Związek Radziecki.

Stosunek do religii i wiary - Konstytucja ZSRR (2-pl)

4. Następna konstytucja powstała już po zakończeniu II Wojny Światowej. Pod wpływ interesów Związku Radzieckiego dostają się państwa Europy Środkowej, stając się lennikami Moskwy. Minęły już kolejne zjazdy KPZR w tym XX z 25 lutego 1956, na którym N. Chruszczow w tajnym referacie ujawnia liczne pogwałcenia prawa wobec przywódców i kadr partyjnych [12].  Minął XXII zjazd, odbywający  się w październiku 1961 podczas, którego N. Chruszczow przyznaje, że władza prześladowała zwykłych obywateli Związku Radzieckiego [13].
W takiej sytuacji geopolitycznej na  7 października 1977 datowana jest kolejna konstytucja Związku Socjalistycznych Republik Radzieckich. Artykuł 52 odnosi się do wolności sumienia stwierdzając: „Obywatele ZSRR mają zagwarantowaną wolność sumienia, czyli prawo wyznawania dowolnej religii albo nie wyznawania żadnej, odprawiania kultów religijnych lub prowadzenia ateistycznej propagandy. Wzbudzanie wrogości i nienawiści w związku z wyznawaniem wiary jest zabronione. Kościół w ZSRR jest oddzielony od państwa i szkoła od Kościoła” [14].
Konstytucja z 1977 roku zwiększa swój zakres, w porównaniu z wcześniejszymi sformułowaniami odnoszącymi się do wolności sumienia. Nie tylko zezwala obywatelom na wyznawanie dowolnej religii lecz konstytucyjnie podkreśla możliwość bycia niewierzącym. Warto zwrócić uwagę, że w cytowanym artykule zamiast propagandy antyreligijnej pojawia się propaganda ateistyczna. Propaganda ta jest  nie anty- ale zamiast-. Można stwierdzić, iż ta konstytucja daje prawne podwaliny tworzenia swoistej nowej „wiary” ze swoim kultem, świętami, rytuałami, „wiary” jaką stał się ateizm.
Konstytucja zabrania wzniecania wszelkich antagonizmów i sporów między wyznaniowych oraz wrogości do wiary czy ateizmu. Jest to kolejny nowy element pojawiający się w tejże konstytucji.
Tak jak poprzednio podkreśla się rozdzielenie państwa i Kościoła oraz szkoły i Kościoła.
Ponownie możemy znaleźć prawną pomoc, tym razem do szerzenia ateizmu jako systemu wartości socjalistycznej. Art. 50 zapewnia wolność słowa, druku zebrań mityngów, pochodów [15]. Wszystkie te formy wolności mają służyć jednemu celowi – wzmocnienia i rozwoju socjalizmu. Stąd też można wysnuć wniosek, że religia jako nie mieszcząca się zasadniczo w rozwoju idei socjalizmu a często stojąca w sprzeczności z nim, nie ma prawa do takich form wolności, które zapewnia art. 50. 

5. Swoistym odzwierciedleniem zapisów konstytucyjnych i praktyką życia codziennego w sferze wolności sumienia i wolności wyznania, stanowi hasło z Wielkiej Encyklopedii Radzieckiej dotyczące ateizmu i wychowania ateistycznego [16]. W szczególny sposób na uwagę zasługuje ta część hasła, która dotyczy myśli Engelsa, Lenina i czasów Związku Radzieckiego.
Traktując religie jako wymysł czysto ludzki, twórcy idei socjalistycznej dochodzą do wniosku, że  religia stoi na przeszkodzie rozwoju świadomego człowieka, który kieruje się tym, co naukowo udowodnione i ma swoje podstawy w wiedzy. Religia jako wytwór człowieka, miała za zadanie pomagać człowiekowi w przyjęciu tego czego nie mógł zrozumieć, co przerastało jego poznanie. Jednak teraz K. Marks i F. Engels, a za nimi W. Lenin pokazują ułudę i spustoszenie jakie religia poczyniła w  świadomości społeczeństwa. Religia, która jest opium dla ludu [17], zostanie teraz zastąpiona materializmem dialektycznym, który wyzwoli masy robotniczo – chłopskie z zabobonów religii.
Wybuch Wielkiej Rewolucji Październikowej 1917 staje się początkiem i fundamentem tworzenia nowego państwa opartego na ateizmie. Zapisy konstytucyjne nie tylko pozwala na prowadzenie propagandy antyreligijnej lecz pozwalają również na propagandę ateistyczną, zapewniając jednocześnie wszelkie potrzebne środki do jej prowadzenia. Związek Radziecki staje się pierwszym państwem ateistycznym. Wolność sumienia polega na oddzieleniu Kościoła od państwa i szkolnictwa innymi słowy zamknięcia wiary w domach, a i to nie na długo.
Proces wcielania w życie idei socjalityczno-komunistyczno- ateistycznych, przeprowadzany był w sposób planowy i zakrojony na szeroką skale. Rozpoczynał się od najmłodszych lat gdy dziecko tylko trafiło do systemu szkolnego. Od przedszkola poprzez szkolę podstawową, średnią i wyższe uczelnie, realizowane było wychowanie ateistyczne. Wszelkie dostępne środki masowego przekazu również służyły celowi szerzenia ateizmu i wypierania religii. Do tego zadania zaprzężono również sztukę we wszelkiej jej formach i środkach ekspresji [18].
Kolejnym sposobem realizacji zapisów konstytucyjnych dotyczących wolności sumienia, było powołanie do życia w 1925 roku organizacji pod nazwą „Związek wojujących bezbożników”. Do celu jakim była walka z religią i Kościołem służyły między innymi takie organy prasowe jak: gazeta „Bezbożnik” (1922 – 1941), żurnal „Bezbożnik” (1925 – 1930), „Wojujący ateizm” (1931), „Ateista” (1922 – 1930), „Nauka i religia” (1959), „Człowiek i świat” (1965) i inne [19].

6. Zapisy konstytucyjne, które miały gwarantować wolność sumienia, w rzeczywistości stały się prawnym usankcjonowaniem do walki z religią, wiarą, Kościołem. Za tymi pojęciami kryją się  tragedie ludzi, których za wiarę prześladowano wsadzano do więzień, zsyłano, a nie jednokrotnie i zabijano. Wyspy Sołowieckie i inne miejsca zesłań oraz łagry, zostały zaludnione przez kapłanów różnych wyznań i narodowości. Kościoły i cerkwie, jak już wspomniano, burzono, zamykano, robiono z nich magazyny, stajnie, biurowce, a czasami nawet szalety publiczne.
Po pewnej odwilży lat po Chruszczowie, władze pozwalały otwierać nowe kościoły ale najczęściej kończyło się na tym, że raz wydane pozwolenia cofano, a osoby które występowały o zezwolenie czy to na budowę świątyni czy zarejestrowanie parafii, były prześladowane.
O ile ateizm i jego ideolodzy cieszyli się wszelkimi względami i pomocą państwa o tyle Kościół prześladowany i systematycznie niszczony musiał zejść do podziemia. Dotyczyło to zarówno katolików jak i prawosławnych, protestantów i innych wyznań.
Oddzielenie Kościoła od szkoły za swój cel miało nie tylko przekazywanie nauki ateistycznej w systemie oświaty ale także miało zniszczyć wiarę w młodym pokoleniu, zakładając, że religią zajmują się tylko  ludzie starzy, którzy z biegiem czasu przeminą. W taki sposób religia w sposób naturalny wyginie w Państwie Radzieckim. Po części założenie to udał się gdyż średnie pokolenie wychowanie w latach 60 – 70 jest silnie zlaicyzowane i pozbawione głębszych wartości religijnych. Jednak przebywając dziś w państwach byłego Związku Radzieckiego, można zaobserwować pewne zjawisko jakim jest poszukiwanie wiary.
Wbrew założeniom ideologów materializmu dialektycznego, wiara nie jest „opium dla ludu”  lecz stanowi część życia człowieka. Nawet ten, który nie wierzy w Boga, ma pewne zasady w które wierzy i gotów jest oddać za nie swoje życie.
Podsumowując można stwierdzić, iż choć konstytucje Związku Radzieckiego gwarantowały wolność sumienia i wyznania, to w praktyce przepisy te nie były respektowane, a Związek Radziecki zasłyną jako Państwo, które walczyło z wiarą, Kościołem i swoimi obywatelami.  

Ks. Błażej Michalewski

Przypisy:

[1] Konstytucja CCCP z 10 czerwca 1918 art.24 (Всероссийский съезд Советов является высшей властью Российской Социалистической Федеративной Советской Республики.) – ( Ogólnorosyjski zjazd Rad jest najwyższą władzą Rosyjskiej Socjalistycznej Federacji Socjalistycznych Republik) tł. BM
[2] Art. 13. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы совести церковь отделяется от государства и школа от церкви, а свобода религиозной и антирелигиозной пропаганды признается за всеми гражданами. (W celu zapezpieczenia pracującym rzeczywistej wolności sumienia,  kościół zostaje oddzielony od państwa i szkoła od kościoła, a wolność religijnej i antyreligijnej propagandy przyznana jest wszystkim obywatelom) tł. BM,  Tamże.
[3] Tamże art. 13.
[4] Por.,  Wielki Terror (1936 – 1938) s. 180 nn., w Czarna księga komunizmu, pr. zbiorowa, Warszawa 1999.
[5] Szcześniak A. L., Deportacje XX wieku, s. 20, Radom 2002.
[6] Tamże, s. 20.
[7] Art. 124 В целях обеспечения за гражданами свободы совести церковь в СССР отделена от государства и школа от церкви. Свобода отправления религиозных культов и свобода антирелигиозной пропаганды признается за всеми гражданами. ( W celu zabezpieczenia obywatelom wolności sumienia, kościół w ZSRR jest oddzielony od państwa i szkoła od kościoła. Wolność odprawiania religijnych kultów i wolność antyreligijnej propagandy przyznana jest wszystkim obywatelom.) tł. BM,  Konstytucja CCCP 1936r.
[8] Tamże, art. 124.
[9] Historia Kościoła, dzieło zb. T.5, s. 363, Warszawa 1985 wyd. PAX.
[10] Skazani jako „Szpiedzy Watykanu”, z historii Kościoła katolickiego w ZSRR 1918 – 1956, pod red. Ks. Romana Dzwonkowskiego SAC, s. 22 nn.
[11] Art. 125. В соответствии с интересами трудящихся и в целях укрепления социалистического строя гражданам СССР гарантируется законом: а) свобода слова, б) свобода печати, в) свобода собраний и митингов, г) свобода уличных шествий и демонстраций. Эти права граждан обеспечиваются предоставлением трудящимся и их организациям типографий, запасов бумаги, общественных зданий, улиц, средств связи и других материальных условий, необходимых для их осуществления. (We współodpowiedzialności z interesami pracujących i w celu umocnienia ustroju socjalistycznego, obywatelom ZSRR prawem gwarantuje się:  a) wolność słowa, b) wolność druku, c) wolność zebrań i mityngów, d) wolność ulicznych pochodów i demonstracji. Te prawa obywateli zostają zabezpieczone dostarczeniem pracującym i ich organizacją typografów, zapasów papieru, budynków użyteczności publicznej, ulic, środków łączności i innych materialnych warunków niezbędnych dla ich działalności) tł. BM, Konstytucja CCCP 1936.
[12] Wielki Terror... s. 181.
[13] Tamże.
[14] Art. 52. Гражданам СССР гарантируется свобода совести, то есть право  исповедовать любую религию или не исповедовать никакой, отправлять религиозные  культы или вести атеистическую пропаганду. Возбуждение вражды и ненависти в связи с религиозными  верованиями запрещается.  Церковь в СССР отделена от государства и школа — от церкви. (Obywatele ZSRR mają zagwarantowaną wolność sumienia, czyli prawo wyznawania dowolnej religii albo nie wyznawania żadnej, odprawiania kultów religijnych lub prowadzenia ateistycznej propagandy. Wzbudzanie wrogości i nienawiści w związku wyznawaniem wiary jest zabronione. Kościół w ZSRR jest oddzielony od państwa i szkoła od Kościoła) tł. BM, Konstytucja CCCP 7 października 1977 r.
[15] Art. 50. В соответствии с интересами  народа  и  в  целях укрепления  и  развития  социалистического  строя  гражданам СССР гарантируются свободы: слова, печати, собраний, митингов, уличных шествий и демонстраций. Осуществление этих    политических свобод беспечивается предоставлением трудящимся и их организациям общественных зданий, улиц и площадей, широким распространением   информации, возможностью использования печати, телевидения и радио. (We współodpowiedzialności z interesem narodu i w celu umocnienia i rozwoju socjalistycznego ustroju, obywatelom ZSSR gwarantuje się wolność: słowa, druku, zebrań, mityngów, pochodów ulicznych i demonstracji. Realizację tej politycznej wolności zabezpiecza dostarczenie pracującym i ich organizacjom budynków użyteczności publicznej, ulic i placów, szeroko rozprzeszczenioną możliwością korzystania z druku, telewizji i radia.) tł. BM, Konstytucja CCCP 1977.
[16] Wielka Encyklopedia Radziecka, t. II, s. 369 – 370, Ateizm, Wychowanie Ateistyczne, Moskwa 1970
[17] Tamże, Ateizm, s. 370.
[18] Tamże, Wychowanie Ateistyczne, s. 370
[19] Tamże, Ateizm, s. 370.

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 2 (75) z marca-kwietnia 2007 r., s. 31-37.]

Vidnoszrnnja do relihiji i viry - Konstytucija SRSR (1-ua)

ВІДНОШЕННЯ   ДО   РЕЛІГІЇ  
І   ВІРИ   В   СРСР
НА   ОСНОВІ   КОНСТИТУЦІЇ   1918-1977

1. Вступ.
2. Конституція 1918 року.
3. Конституція 1936 року.
4. Конституція 1977 року.
5. Практика щоденного життя згідно “Великої Радянської Конституції”.
6. Підсумки.


1. ВСТУП

Конституція називається також Основним Законом, надає форму устрою держави, а також говорить про права і обов’язки громадян у тій же державі. Перший  на світі Основний Закон – це Конституція Сполучених Штатів Північної Америки 1787 року. Натомість на європейському континенті першою була затверджена Конституція 3 Травня 1791 року Чотирирічним Сеймом Речі Посполитої Польщі. 
Одним із елементів, який вирішує свободу людини – це її відношення до віри, а також можливість її сповідування і практикування. Те, що є інтегральною частиною людськості, тобто свобода совісті, повинне гарантуватися державою у відповідних юридичних записах.
Записи, що стосуються цієї проблеми, знаходимо також  у Конституціях Радянського Союзу 1918, 1936 і 1977 років. Цікаве те, що на тему прав і обов’язків громадян, у тому числі про свободу совісті, не згадує Конституція 31 січня 1924 року.


2. КОНСТИТУЦІЯ 1918 РОКУ

Жовтнева революція 1917 року діаметрально змінила вигляд Росії з її православною вірою, як основою національної та релігійної свідомості часів російської імперії. Вибух революції та її наслідки не лише усувають царя, але змінюють систему тогочасних цінностей. Від того моменту, Росія має стати державою пролетаріату і селян, які керують через робітничо-селянські маси, які делегують своїх представників у депутати. А найвищим органом влади стає Всеросійський З’їзд Рад [1]. Місце релігії займає світогляд наукового марксизму-ленінізму.
Перша конституція, яка знаходиться в основі радянської держави – Конституція 10 червня 1918 року. Окрім встановлення політично-господарської структури робітників і селян, основний принцип у п’ятому розділі ст. 13 [2], порушує тему свободи совісті та віросповідання. Для забезпечення працюючому населенню свободи совісті, Церква відділяється від держави, а також школа стає відділена від Церкви. Конституційне відділення Церкви від держави, а також Церкви від шкільництва, стає основною можливістю для боротьби з Церквою і вірою взагалі. Про це свідчить дальша частина згадуваного закону, яка говорить, що наступає: “ ...свобода релігійної та антирелігійної пропаганди, надана всім громадянам” [3].
Не лише релігійний культ відсунутий на периферію суспільного життя, але також переказування віри – катехеза, заборонена на всіх щаблях суспільного шкільництва. Єдиним толерованим ще місцем переказування віри є родинний дім і найближчі особи – батьки, дідусі та бабці.
Як вираз боротьби з відсталістю та темнотою мас, розпочинається боротьба з Церквою, починаючи від руйнування церков і костелів, до арештів духовних осіб та переслідування віруючих людей.
Згідно запису в Конституції, нормальним є насміхання з релігії та віруючих людей. Законна можливість пропаганди інтерпретується дуже однобоко, тобто якнайбільше пропонована і підтримувана, а також організована антирелігійна пропаганда. А що торкається сфери віри, зустрічається з усіма можливими ускладненнями з боку влади.
Чергова Конституція постає як плід І З’їзду Рад Союзу Радянських Соціалістичних Республік. У своєму змісті містить основоположний акт держави під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік, а також принциповий поділ влади. Цього разу не знаходимо там записів, що стосуються прав і обов’язків громадян, у тому числі говорячих про свободу совісті. Увесь зміст Конституції відноситься лише до центральних інституцій держави.


3. КОНСТИТУЦІЯ 1936 РОКУ

Встановлення радянської влади за часів Йосифа Сталіна, відомий як час так званого “Великого терору” (1936-1938) [4]. Це час, коли розпочалася велика екстермінація радянського суспільства владою. Чимось “нормальним” стають масові депортації та чистки серед звичайних мешканців держави, у тому числі партійного активу. Число жертв нараховує 17-18 мільйонів, з яких смерть понесли близько 10 мільйонів осіб [5]. Поляки тоді стали відомими в історії СРСР, як перша громада, переслідувана за свою національну приналежність [6].
На такому ґрунті затверджується і впроваджується в життя чергова Конституція Радянської держави 1936 року, яку назвали сталінською конституцією.
Своїм змістом принципово стосується Конституції 1918 року, гарантуючи громадянам свободу совісті, основою чого має бути відділення Церкви від держави і школи від Церкви, про що говорить ст. 124 Конституції 1936 року [7]. Певну зміну, натомість, можемо помітити в другій частині згадуваної статті, яка стверджує: “Свобода відправлення релігійних культів і антирелігійна пропаганда признається всім громадянам” [8].
На відміну від попереднього юридичного запису в Конституції 1918 року, тут немає місця на релігійну пропаганду. Цей закон зарезервований лише для антирелігійних виступів. Натомість, з’являється свобода відправлення релігійного культу. Як можна зауважити, тоталітарна система прагне щоразу більше витиснути релігію з соціалістичного суспільства. Дає, щоправда, конституційне право на проведення культу, і водночас надалі триває замикання храмів і переслідування духовенства. Церква йде у політичне підпілля. Православна Церква ще толерується на основі підписаної угоди від 10 травня 1927 року між митрополитом Сергієм і радянською владою [9], що, однак, не перешкоджало владі в боротьбі з православ’ям, так як із Католицькою Церквою боролися, як із пережитком буржуазії та шпигуном Ватикану [10].
Зовсім по іншому реалізується подальша частина конституційного запису, яка відноситься до свободи антирелігійної пропаганди. Вона була не лише буквою закону, але дбайливо реалізовувалася. Своєрідною допомогою був черговий конституційний запис, який стосувався громадянських прав: свободи слова, друку, зібрань, мітингів і вуличних походів та демонстрацій. Усі ці права мають одну мету – зміцнення соціалістичної системи держави [11]. 
Надана можливість старанно використовувалася для антирелігійної діяльності, про що буде мова в дальшій частині нинішньої праці.
Як видно з вищесказаного, уся державна система була направлена на одну мету: розвиток і зміцнення соціалізму в новій і водночас першій комуністичній державі, яким був Радянський Союз.

Vidnoszrnnja do relihiji i viry - Konstytucija SRSR (2-ua)

4. КОНСТИТУЦІЯ 1977 РОКУ

Наступна Конституція з’явилася аж після закінчення ІІ світової війни. Під влив інтересів Радянського Союзу підпадають держави Центральної Європи, стаючи васалом Москви. Минули вже чергові з’їзди ЦК КПРС, у тому числі від 25 лютого 1956 року, на якому М. Хрущов в тайному рефераті викриває чисельні порушення закону щодо керівників і партійних чиновників [12]. Минув ХХІІ з’їзд, який відбувався в жовтні 1961 року, під час якого М. Хрущов визнає, що влада переслідувала звичайних громадян Радянського Союзу [13].
У такій геополітичній ситуації, на 7 жовтня 1977 року призначається затвердження чергової Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Стаття 52 відноситься до свободи совісті, стверджуючи: “Громадяни СРСР мають гарантовану свободу совісті, тобто право сповідувати довільну релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі та ненависті у зв’язку з сповідуванням віри заборонене. Церква в СРСР відділена від держави і школа від Церкви” [14].
Конституція 1977 року збільшує свій обсяг, у порівнянні з попередніми формулюваннями, що стосувалися свободи совісті. Не лише дозволяє громадянам сповідувати будь-яку релігію, а конституційно підкреслює можливість бути невіруючим. Варто звернути увагу, що в цитованій статті замість антирелігійної пропаганди з’являється атеїстична пропаганда. Ця пропаганда є не анти-, а замість-. Можна ствердити, що та конституція дає юридичні підстави для творення нової “віри” із своїм культом, святами, ритуалами “віри”, якою став атеїзм.
Конституція забороняє розпалювати всілякі антагонізми і суперечки між сповідуваннями, а також ворожість до віри чи атеїзму. Це черговий новий елемент, який з’явився в цій же Конституції. Так як попередньо, підкреслюється розділення держави і Церкви, а також школи і Церкви.
Знову можемо знайти юридичну допомогу, цього разу для поширення атеїзму, як системи соціалістичних цінностей. Ст. 50 забезпечує свободу слова, друку, зібрань, мітингів, демонстрацій [15]. Усі ці форми свобод мають служити одній меті – зміцненню і розвитку соціалізму. Звідси можна зробити висновок, що релігія, яка принципово не містилася в розвитку ідеї соціалізму, а часто знаходилася в протистоянні з ним, не має права до таких форм свобод, які забезпечує ст. 50.


5. ПРАКТИКА ЩОДЕННОГО ЖИТТЯ ЗГІДНО “ВЕЛИКОЇ РАДЯНСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ”

Своєрідним віддзеркаленням конституційних записів і практикою щоденного життя у сфері свободи совісті й свободи віросповідання, становить гасло з Великої Радянської Енциклопедії, яке стосується атеїзму і атеїстичного виховання [16]. Особливим чином на увагу заслуговує та частина гасла, яка стосується думки Енгельса, Леніна і часів Радянського Союзу.
Трактуючи релігію, як чисто людський вимисел, творці соціалістичної ідеї приходять до висновку, що релігія стоїть на заваді розвитку свідомої людини, котра керується тим, що доведене науково і ґрунтується на науці. Релігія як витвір людини, мала завдання допомагати їй у прийнятті того, чого не могла зрозуміти, що переростало її пізнання. Однак зараз К. Маркс і Ф. Енгельс, а за ними і В. Ленін показують обман і спустошення, які релігія зробила в свідомості суспільства. Релігія, що є опіумом для народу [17], заміняється діалектичним матеріалізмом, який визволить робітничо-селянські маси від забобонів релігії.
Вибух Великої жовтневої революції 1917 року стає початком і фундаментом творення нової держави, спертої на атеїзмі. Конституційні записи не лише дозволяють вести антирелігійну пропаганду, але дозволяють також на атеїстичну пропаганду, одночасно забезпечуючи усілякі потрібні засоби для її проведення. Радянський Союз стає першою атеїстичною державою. Свобода совісті полягає на відділенні Церкви від держави і шкільництва , іншими словами – закриття віри в домах, але це не надовго.
Процес втілення в життя соціалістично-комуністичної ідеї проводився планово і на високому рівні. Розпочинався від наймолодших років, коли дитина лише потрапила до шкільної системи. Від дитсадка через початкову, середню і вищу школу реалізовувалося атеїстичне виховання. Всі доступні засоби масової інформації також служили меті поширення атеїзму і відмовлення від релігії. До цього завдання задіяли також мистецтво у всіх його формах і засобах експресії [18].
Черговим способом реалізації конституційних записів, які стосувалися свободи совісті, було покликання до життя в 1925 році організації під назвою “Союз воюючих безбожників”. На меті вона мала боротьбу з релігією і Церквою, цьому служили такі органи преси, як: газета “Безбожник” (1922-1941), журнал “Безбожник” (1925-1930), “Воюючий атеїзм” (1931), “Атеїст” (1922-1930), “Наука і релігія” (1959), “Людина і світ” (1965) та інші [19].


6. ПІДСУМКИ

Конституційні записи, які мали гарантувати свободу совісті, у дійсності стали юридичною санкцією для боротьби з релігією, вірою, Церквою. За цими поняттями криються трагедії людей, котрих переслідували за віру, садили у в’язниці, засилали, а неодноразово і вбивали. Соловки та інші місця заслань та табори були заселені священиками різних сповідувань та національностей. Костели і церкви, як уже згадувалося, руйнували, зачиняли, робили з них склади, стайні, бюро, а інколи навіть громадські вбиральні.
Після першої відлиги, років після Хрущова, влада дозволяла відкривати нові костели, але найчастіше закінчувалося тим, що раз виданий дозвіл касувався, а особи, які просили дозволу чи на будівництво храму, чи реєстрації парафії, переслідувалися.
Оскільки атеїзм та його ідеологи мали привілеї та допомогу держави, то Церква, переслідувана і систематично нищена, змушена була піти в підпілля. Це стосувалося як католиків, так і православних, протестантів та інших сповідувань.
Відділення Церкви від школи мало на меті не лише передачу атеїстичної науки в системі освіти, але також мало знищити віру в молодому поколінні, вважаючи, що релігією займаються лише старші люди, які з часом відійдуть. Таким способом, релігія природнім чином загине в Радянському Союзі. Частково ця думка реалізувалася, тому що середнє покоління, виховане в 60-70-х роках міцно атеїзоване і позбавлене глибоких релігійних цінностей. Однак перебуваючи сьогодні в державах колишнього Радянського Союзу, можна помітити певне явище, яким є пошук віри.
Наперекір планам ідеологів діалектичного матеріалізму, віра не “опіум для народу”, а становить частину життя людини. Навіть той, хто не вірить в Бога, має певні принципи, в які вірить і готовий віддати за них своє життя.
Підсумовуючи, можна ствердити, що хоча Конституції Радянського Союзу гарантували свободу совісті та віросповідання, на практиці ці гарантії не дотримувалися, а Радянський Союз прославився, як держава, яка боролася з Церквою і своїми громадянами.

о. Блажей Міхалевський

Примітки:

[1] Конституція СРСР від 10 червня 1918 року ст. 24 (Всероссийский съезд Советов является высшей властью Российской Социалистической Федеративной Советской Республики.) – (Загальноросійський з’їзд Рад є вищим органом влади Російської Федеративної Соціалістичної Радянської Республіки). Перекл. І.М.
[2] Ст. 13. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы совести церковь отделяется от государства и школа от церкви, а свобода религиозной и антирелигиозной пропаганды признается за всеми гражданами. (З метою забезпечення трудящим дійсної свободи совісті, Церква відділяється від держави і школа від Церкви, а свобода релігійної та антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами). Перекл. І.М. Там само.
[3] Там само, ст. 13.
[4] Пор. Великий Терор (1936-1938) с. 180, у Чорній книзі комунізму, колективна праця, Варшава 1999.
[5] Szcześniak A. L., Deportacje XX wieku, s. 20, Radom 2002.
[6] Там само, с. 20.
[7] Ст. 124. В целях обеспечения за гражданами свободы совести церковь в СССР отделена от государства и школа от церкви. Свобода отправления религиозных культов и свобода антирелигиозной пропаганды признается за всеми гражданами. (З метою забезпечення громадянам свободи совісті, Церква в СРСР відділена від держави і школа від Церкви. Свобода відправлення релігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами). Перекл. І.М. Конституція СРСР 1936 року.
[8] Там само, ст. 124.
[9] Historia Kościoła, dzieło zb. T.5, s. 363, Warszawa 1985 wyd. PAX.
[10] Skazani jako „Szpiedzy Watykanu”, z historii Kościoła katolickiego w ZSRR 1918-1956, pod red. Ks. Romana Dzwonkowskiego SAC, s. 22 nn.
[11] Ст. 125. В соответствии с интересами трудящихся и в целях укрепления социалистического строя гражданам СССР гарантируется законом: а) свобода слова, б) свобода печати, в) свобода собраний и митингов, г) свобода уличных шествий и демонстраций. Эти права граждан обеспечиваются предоставлением трудящимся и их организациям типографий, запасов бумаги, общественных зданий, улиц, средств связи и других материальных условий, необходимых для их осуществления. (У відповідності з інтересами трудящих і з метою зміцнення соціалістичного устрою, громадянам СРСР гарантується законом: а) свобода слова, б) свобода друку, в) свобода зібрань і мітингів, г) свобода вуличних походів і демонстрацій. Ці права громадян забезпечуються надавання трудящим та їх організаціям типографій, запасів паперу, громадських приміщень, вулиць, засобів зв’язку та інших матеріальних умов, необхідних для їх здійснення). Перекл. І.М. Конституція СРСР 1936.
[12] Великий терор... с. 181.
[13] Там само.
[14] Ст. 52. Гражданам СССР гарантируется свобода совести, то есть право  исповедовать любую религию или не исповедовать никакой, отправлять религиозные  культы или вести атеистическую пропаганду. Возбуждение вражды и ненависти в связи с религиозными  верованиями запрещается.  Церковь в СССР отделена от государства и школа – от церкви. (Громадянам СРСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожості та ненависті в зв’язку з релігійними віросповіданнями забороняються. Церква в СРСР відділена від держави і школа – від Церкви). Перекл. І.М. Конституція 7 жовтня 1977 року.
[15] Ст. 50. В соответствии с интересами  народа  и  в  целях укрепления  и  развития  социалистического  строя  гражданам СССР гарантируются свободы: слова, печати, собраний, митингов, уличных шествий и демонстраций. Осуществление этих    политических свобод обеспечивается предоставлением трудящимся и их организациям общественных зданий, улиц и площадей, широким распространением   информации, возможностью использования печати, телевидения и радио. (Згідно інтересів народу та з метою зміцнення і розвитку соціалістичної системи, громадянам СРСР гарантуються свободи: слова, друку, зібрань, мітингів, вуличних походів та демонстрацій. Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських приміщень, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використовувати друк, телебачення і радіо). Перекл. І.М. Конституція СРСР 1977 року.
[16] Wielka Encyklopedia Radziecka, t. II, s. 369 – 370, Ateizm, Wychowanie Ateistyczne, Moskwa 1970.
[17] Там само, Атеїзм, с. 370.
[18] Там само, Атеїстичне виховання, с. 370.
[19] Там само, Атеїзм, с. 370.

 

З польської переклала
Ірина Androszczuk

 

[“Волання з Волині” ч. 2 (75) від березня-квітня 2007 р., стор. 31-37.]

 

Święta

Niedziela, III Tydzień Wielkanocny Rok A, I Trzecia Niedziela Wielkanocna

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3053881

Statystyki

Zegar